Ранкове сонце зніме запитання
Хто в суперечці правий, а хто винен.
В приреченому небі, вже востаннє,
Засяє наша зірка і загине.
Цю мить, нажаль, спинити нам не вдасться,
Автомобілі вже гудуть на трасі.
Всі спогади про те казкове щастя
В минулому тепер лишились часі.
Так, наче янголи у душу зазирнули,
І серед них - ти, сонячна богине.
Куплю один квиток в ясне минуле.
Жаль, час – ріка, бо він назад не плине.
У осені тремтячий, ніжний подих.
Самотність гострим лезом серце крає.
Бог - думаю я, сидячи на сходах, -
Коханням безневинних не карає.
З дощем не плутай нашу вічну смуту,
Від неї не врятують парасолі.
Востаннє п`ю із вуст твоїх отруту,
Й бажаю з іншим кращої вам долі.
Ранкове сонце
© Copyright: Андрей Кд Лаврик, 2014
Свидетельство о публикации №214090102074
Свидетельство о публикации №214090102074
Рецензии
" із вуст твої отруту," мабуть треба "ТВОЇХ".
А взагалі вірш сподобався.
Ник Коргин 25.11.2014 19:24 • Заявить о нарушении
А взагалі вірш сподобався.
Ник Коргин 25.11.2014 19:24 • Заявить о нарушении