Оженився яким з таким

ОЖЕНИВСЯ ЯКИМ З ТАКИМ
(глава подається в скороченні)

Хто з чоловіків не відчуває інтересу до жінок, той даремно народився, вкравши юність у своєї матері.
              Народне прислів’я

Загадка:
З похмілля молодець виліз в лузі на дубець. (Хміль)


   Походження мужолозтва дуже давнє. Науковці зазначають, що чоловіча любжа вперше виникла серед мисливців, котрі, копіюючи злучку тварин (що злазять одне на одного ззаду), створили певні ритуали. Такі обряди за віруванням древніх людей мали принести удачу на полюванні. На доказ своїх висновків учені наводять наскальні малюнки із зображенням чоловіків у масках тварин і птахів.

І ти змок, і я змок,
І куляба змокла,
І ти дрожиш, і я дрожу
Біля твого бока.
           (ф. 28, од. зб. 580, арк. 20)

   Ставлення до чоловічого живаскусу у різних культурах та в різні епохи було неоднаковим. Чоловіча любва визнавалася в античній Греції, Римі. Історики дійшли висновку, що чоловіча проституція, яка набула небачених розмірів, сприяла падінню двох великих імперій.

Жену мам, жену мам,
Але з ньом не легам,
Такі з ньом легають,
Што жени не мають.
(ф. 28-3, од. зб. 471, арк. 8)

   Серед українців (слов’ян взагалі) статеві стосунки між чоловіками вважалися неєстовними, неприродними і «вадливими для душі». До тих, хто дозволяв себе «ї…и в ж…у» ставилися з великим презирством.
   Одна з пісень висміює парубка Семена, який виліз на «дуба»* (penis), щоб дістатися неба (отримати насолоду):

Ой на дубі, на вершині,
Сидить Семен в кожушині.
Кожушина лопотить,
Семен з дуба летить.
Так Семенові й треба,
Щоб не лазив до неба.
                (3, стор. 151)

  * Про символічне значення дуба йдеться у подальших розділах.

   Народна мораль у даному разі надзвичайно проста і мудра; адже venus aversa (анальний живаскус) порушує рівновагу життєвих сил в організмі: снага, скерована вниз, полишає тіло (як витікає вода з дзюравого відра), а це може призвести до тяжких наслідків у вигляді запорів і навіть до раку гузниці (прямої кишки). Насмішкувато-груба дражнилка патікуса* (*патікус ; грець.; лат. рathicus ; розпутний, розбещений ; в Древній Греції і в Древньому Римі пасивний партнер під час чоловічих гомосексуальних контактів) саме на це й натякає: «Як цей самогон зветься, що з гузна дістається?»
   Взагалі, мужолозтво у народі вважалося однією з бісівських пасток: («біля болота, та в задні ворота»; «бісівська війна посеред гімна»): не діло чоловікам займатися подібними речами, а лише чортулакам:

Ми думали – гарбузи,
Воно – гарбузиння,
Ми думали – парубки,
Воно – чортовиння.
                (3, стор. 150)

   Гарбуз (як і дуб) – символ справжнього мужчини. Гарбузиння – то вже, як кажуть в народі, «ні се ні те: жовтеньким цвіте, голубеньким пахне».
   Є ще дві пісні, які натякають на існування у далекому минулому гомосексуального культового язицького ритуалу:

1) Парубки ходили, блудили,
Сім літ по запічку,
А чотири да по припічку,
Плетем, плетем, ліс, ліс,
На парубки біс, біс.

2) Ой на городі крокіс, крокіс,
Узяв чорт хлопців, поніс, поніс.
Ой на городі крокісниця,
Узяв чорт хлопців та й тішиться.
Ой на городі кропивниця,
Узяв чорт хлопців та й дивиться.
                (4, стор. 428)

   До сих пір збереглося порівняння:

   Голий, як терменський ліс, де чоловіків бере біс.
                (62. стор. 27)
   
   Народний пісняр, який спостерігав «бісівське» дійство, міг би сформулювати своє враження про зухвалого ватага-свербигуза словами прислів’я: «А він буде у болоті над чортами старший! Нехай же його люблять, що в болоті трублять!» А про учасників ритуалу висловився приблизно так: «Спарувались та й до чорта подались». А то є «задня дорога, всередині тривога, в дірці – весілля».
   Жодна дівчина часів середньовіччя не пішла б за парубка, якби помітила, що той побабів (зробився женоподібним) і виявляє цікавість до мужчин або, навіть, до хлопчаків:

Ой мала я миленького,
А тепер не буду,
Бо вже з нього старий дідько
Зробив собі буду.
Зробив буду, зробив буду,
Поставив на мості,
Щоб до нього дідьки
Заїздили в гості.
             (ф. 28-3, од. зб. 347, арк. 110)

«Дівчино моя, переяславко,
Роззуй, роздягни мене, ластівко!»

То не зозуля в саду кувала:
«Не дожде твоя година,
                щоб я роззувала!
Найми собі хлопчика хоч малесенького,
Нехай тебе роздягає, молодесенького!»
                (1, стор. 518)

   Взагалі, на того, хто починав ба;битися (уподібнюватися жінці), чекали кпини і гострі насмішки:

Бугай: має ріг не до ладу –
Як спереду, так і ззаду.

Хто чеше передок, тому чарку й огірок;
А хто пасе дупу, тому жабу в руку!

Ой швець коло мене,
Тебе ї...ть, ї...ть мене.
                (54; Т. Шевченко., стор. 70)

Чоп, чук, чукича!
Хоче срака деркача.
                (60; стор. 43)   

У (ім’я) жупелиця* під гузном вертиться.

(* жупелиця – жук скорбій)

Коняча морда, кобиляча срака. 

Наш Микита голоштан,
Коло жопи барабан.
Він як ропне –
Барабан здохне. 

Петя-лепетя
Сів на дротину,
Знайшов дитину.
А дитина підросла ;
Петі дульку піднесла.

А Семен-басурмен
Високо літає.
Пробив сраку на ломаку,
Тепер не сідає.

   У славнозвісній відповіді запорожців турецькому султану козаки називають константинопольського правителя «царем кобилячого підхвістя» і пропонують йому поцілувати їх (запорожців) у с...у.

   Схильних до чоловічої любжі дражнили ще запхайдупами, чухисраками, сраками-витріщаками, сракойобами, єбожопами.
   У царській Росії ходило слівце «афедрон» – задній прохід. Цим словом таврували мужчин-гомосексуалістів.
   В українській мові існує чимало синонімів слову сідниці, як то: гапка, гепа, гузиця, гузно, ґедзло, дупа, жопа, ренджиґлі, сідалище, срака.
***

   У пісенному збірнику, що зібрала Софія Тобілевич, знаходимо пісню, яка розповідає про розставання двох чоловіків-полюбовників.

Вилітали орли з-за крутої гори,
Вилітали, буркотали, розкоші шукали.
Скільки не літати, треба вниз спускатись,
Ой у полі три дороги, треба розлучатись.
                (13, стор. 148)
   
   Розглянемо уважно зміст цієї пісні.

 «Вилітали орли». Орел ; символічний образ богатиря. У нашому випадку йдеться про двох козаків.
   «Вилітали, буркотали, розкоші шукали». Насамперед з’ясуємо, що означає  «буркотати» і «шукати розкоші».
   Орли, як звісно, клекочуть – «орлове чути здалеку клекотання», а голуби ; буркочуть: «Ой голуб гуде, а голубка буркоче». Буркотіння голубів у народній поезії ; вираз любовних стосунків:

Ой у саду та під дулькою
Сидить голуб із голубкою,
Буркочуть, милуються,
Самі собі дивуються...

або:

Він літає, буркутає:
«Буркуку, буркуку,
Подай, мила, білу руку!»

   У пісні, записаній Софією Тобілевич, буркочуть два орлика, тобто два силака. Саме вони «розкоші шукали». А розкіш ; це насолода, задоволення, втіха, блаженство.
   «Сивий соколонько по полю літає, по своїх розкошах пароньки шукає», ; так у народній пісні передається жадання парубка найти собі любу дівчину.
   А що шукають наші орли? Тої ж таки насолоди! Проте – «Скільки не літати (бути одне з одним при утісі), треба вниз спуститись, Ой у полі три дороги, треба розлучитись».
   Гірка мить розлуки. За народним прислів’ям: «Розкіш творить біль: як приходить ; смакує, як виходить ; катує».
   Народна пісня досить емоційно і правдиво розкриває силу почуттів між двома закоханими одне в одного мужчинами.  Знову ніяк не надивуюсь вмінню наших давніх піснярів так образно і красиво передавати найпотаємніші людські почуття та переживання. 
***

А піду я одружуся з моїм вірним другом,
З славним батьком Запорозьким,
Та з Великим Лугом.
          Т.Г.Шевченко

   Історичних свідчень про те, що в Запорожжі траплялися випадки живаскусних стосунків між козаками, я особисто не знайшов. Існують певні перекази, буцімто на Січі за «содомський» гріх люто карали. Про те, якими саме були покарання за «содомію» серед низовиків можна тільки здогадуватися. У тому ж таки листі-відповіді запорожців турецькому султану, читаємо: «Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб’єш». Можливо, грішників-задовільців при всій громаді заставляли сісти сідницями на їжака. Вірогідніше, того, хто переступав закон Низового лицарства, саджали на палю. Хоча, це лише припущення. Тільки припущення.
***

   Існує кілька весільних приспівок, котрі виконуються під час циганщини, де героями гріховних дій між чоловіками виступають служителі церкви.

Посію я мак волохатий,
Занадився дяк пелехатий.
Цур тобі, пек тобі, дяче,
Яке в тебе гузно гаряче.
                (60; стор. 132)

Батько на покуті сидить
Та за яйця держить.
Де взявся поп,
Да де взявся дяк,
Да за яйця – хап!
Сем год судилися,
Проте батьку зосталися.
                (60; стор. 136)

   Не станемо прив’язувати ці тексти до реалій, які могли мати місце в історії. Але незаперечний факт: в народній творчості служителі культу нерідко виступають як порушники християнської моралі. Піп-ловелас, дяк-розпутник – неодмінні типи українського фольклору. «Піп сюди хрестом, а туди хвостом» – говорить народне прислів’я. Ось іще: «Піп Богом свідчиться, а чорта за хвіст держить».

   Наші умільці-волхви казали: «Жоден чоловік ніколи не зрівняється з жінкою. Так само й жінка ніколи не замінить чоловіка. Треба жити за законами вічно-втішної пари Лада і Лади».
   Як ми вже пересвідчились, українська народна мораль була непримиренною до чоловічого живаскусу і мала на це всі підстави. Країні, розташованій переважно у степовій зоні і не захищеній природними загородами від ворожих вторгнень, було необхідне чисельне населення, а відтак підвищений рівень народжуваності, що аж ніяк не сумісне з мужолозтвом. Символічного змісту стосовно цього набуває народна загадка: «В однім місці стоїть хлопець, а в другім місці – другий, а посередині півень яйце несе. Котрий з них швидше його ухватить?» Відгадка така: «Півень яйця не знесе», а в ній  прихована мудрість: неприродного бажати – світ марнувати.
   Мужчина, не зорієнтований на жінку, – «дутель» (порожній горіх) для громади. Як казали у народі: «Іван – ні Богу, ні нам».

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)