Гола й боса, а голова в вiнку

ГОЛА Й БОСА, А ГОЛОВА В ВІНКУ

Кобила березу везла,
У Парасі курка замерзла.
Кобила пристала –
У Парасі курка розтала!
                (54; Хв. Вовк, стор. 155)

   Свідчення про суто жіночі милощі (тобто, милощі між жінками) зустрічаємо лише в тому куточку пісенного народного саду, де подаються древні обрядові ігри та пісні: веснянки і гаївки.

Кину мичку між горшки,
Сама піду між дівки.

Дівки в хороводі,
наче маків цвіт на городі.

   Протягом кількох століть християнська церква вела послідовну боротьбу, спрямовану на знищення язичництва в Україні. І в цій боротьбі особливе занепокоєння церкви викликали весняно-літні релігійні обряди сонцепоклонників, де у ритуальному дійстві брали участь лише жінки. Наявний факт існування жіночого живаскусу. Учасниць жіночих забав називали презирливо «бабами богомерзенними». Що ж так могло дратувати у тих обрядах церковних служителів? Спробуємо розібратися.

   Повторюся, веснянки – суто жіночий ритуал:

Ховайтеся, дівчата, під золотий міст,
А ви, хлопці, – кобилі під хвіст.
                (32)

   Під час травневого буяння природи, коли все навкруги вирує пахучим цвітом, дівчата йшли «на холодну водицю, на зелену травицю», щоб у весняних іграх і хороводах славословити прихід весни.

Ой збирались дівоньки навесні,    
Щоб співати весняночки голосні.
Ой співали дівоньки, співали,
Да в решето пісеньки складали.

Поставили решето на вербі,
Да й налетіли вераб’ї.
Да скинули решето додолу,
Час вам, дівоньки, додому.
                (56; стор. 207)

   Народні співи-веснянки, що дійшли до нас, випромінюють світло високої поезії і чистоти.

Ягіл-ягілочка,
Ягілова дочка
Устала ранесенько,
Умилась білесенько,
Голівку причесала,
Панчішки підв’язала:
– Візьмуся попід боки,      
Покажу свої скоки,
Піду до Дунаю,
Де дівки гуляють,
Виберу собі дівку,
Як калинову квітку.
                (39, стор.14)

   У іншому варіанті пісні про Ягіл-ягілочку сюжет розвивається так:

Гнися, калинонько, гнися,
Дівчинонько – не журися.
З калинового цвіту
Вибирай собі квітку,
З калинового лугу
Вибирай собі другу,
З калинового плетю
Вибирай собі третю,
З калинового мосту
Вибирай собі шосту,
З калинового лому
Вибирай собі сьому,
З хрещатого барвінку
Вибирай собі дівку.

   Не кожна мати пускала на те свято свою доньку.

Дівка танок водила,
Що виведе та й стане,
На дівок погляне,
Чи всі дівки танок в’ють.
Однієї немає –
В неї мати чужая,
Не пускає в той танок,
Бо той танок без ума,
Зведе й тебе із ума.
                (4, стор.163)

   Дівка, що водила танок, – то волхвиня. Назвемо її Ладиславою.
   Що ж це за танок такий, якого боялися матері, і який міг звести дівку «із ума»? Ось що оповідає у своїй книзі «Світогляд українського народу» Нечуй-Левицький: «В травні грали свайбу Лада і Лади. Дівчата співають про кохання, граючи в мужа й жону».
   Так, так. В інсценізованому ритуальному дійстві дівчата відтворювали щорічний символічний шлюб між Ладом і Ладою, де дозволялися різного роду пестощі й милощі.
   Спочатку дівчата оголялися і йшли разом вмиватися до води.

Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона сіла,
Тут вона впала,
До землі припала,
Бо води не мала.

Ой устань, устань, подоляночко,
Ой устань, устань молодесенька!
Умий своє личко,
Та личко біленьке,
Біжи до Дунаю,
Бери молоденьку,
Бери ту, що скраю!
                (21, стор. 21)

   Після умивання вони одягалися у святкове вбрання:

Ой на річці та й на кладочці,
Там дівонька вмивалася.
Там дівонька вмивалася,
В біле плаття прибиралася.
                (3, стор. 77)

   Волхвиня вбиралась у чоловічий одяг, решта дівчат – у жіночий. Ладислава виконувала роль Лада, інші ж виступали у ролі його коханої дружини Лади.
   Потім всі разом одягали «Весну». Обряд починався і завершувався «віншуванням» жіночості. Весну символізувала оголена молода дівчина; вона не брала участі у «шлюбі», але отримувала від дівчат дари: святкову одежу, різні коштовності і вінок з весняних квітів. Цей ритуал чудово змальований у веснянці «Галя». (3, стор. 74)

   Дівчата стають у коло, а одна (подекуди дві) йде до середини. Співають:

ХОР. Чому, Галю, не танцюєш, Галю, Галю?
ОДНА. Бо не маю сорочки кавалеру.
ХОР. А я тобі сорочину з краму куплю!
ОДНА. Тогда я си потанцюю, потанцюю
           Та й красненько подякую кавалеру.

   Далі на нові запитання, чому не танцює, вона відповідає, що не має спідниці, запащини, корсетини, хустини, коралів, і, зрештою, віночка. Кавалер обіцяє їй усе те дати.
   Від себе додам: не обіцяє, а одразу ж виконує обіцянку. Ладислава в образі Лада вбирає Галю-Весну. Вдячна дівчина цілує щедрого «ласкавця» і виконує танок Весни. Дівчата навколо неї беруться за руки, крутяться доконечне за сонцем (за «Оком Лада») і співають веснянок.

   Вшанувавши Весну, переходили власне до справляння «весілля» небесної пари. Мотив давнього обряду частково прозирає у весняному хороводі «Город» (4, стор. 112):

Та сидять сестри
Сестрівниці,
Одна в вінку (Весна),
Друга в танку
(одна з дівчат, що грає роль Лади),
А третяя
Самодільниця (волхвиня у ролі Лада) –
Ні сюди, ні туди
Не повернеться.
Посилають її
По мед, по вино.
А по яке?
По солодкеє.
Котрую люблю,
То за себе візьму…

   Самодільниця (Ладислава) «бере, яку схоче дівчину (Ладу) і цілує її, потім ходить з нею по «городу». «Як охота, то й усіх отак перецілує».

В хороводі були,
Що ми там бачили?
Гарну дівчину.
Як хоч - обернись,
Як хоч - поклонись,
Як хоч - затанцюй,
Кого любиш - поцілуй.
                (52, стор. 71)

   Одна з пісень сповіщає, що з початку весни і аж до Петрівки («місяців чотири») біля волхвині («у коморці») лишалося четверо дівчат («зірочки чотири»), які на «краватці» спали, «пісеньки співали»:

Через наше сельце
Везено деревце.
Стій, калинонько, стій
За морем далеко!
А з того деревця
Роблено комірку;
Стояло, світило
Місяців чотири.
У тій коморці
Роблено кроватку;
Стояло, світило
Зірочки чотири.

На тій кроватці
Дівочки спали,
Стояло, світило
Місяців чотири.
Дівочки спали
І пісеньки співали.
Стояло, світило
Зірочок чотири.
Котилось яблучко
Згори додолу;
Стояло, світило
Зірочок чотири.
Час вам, дівочки,
Із гуляння додому.
Стояло, світило
Місяців чотири.
                (4, стор. 296)

   З великою мірою переконання можу сказати, що пісні ті – молитви і славоспіви усім язицьким богам, а самі вони – дримби – професійні гарцівниці, повії, виконувачки священних ритуалів, магічних закликань, за допомогою яких на землю викликаються безконечні небесні насолоди.

Співали дівочки, співали,
У решето пісні складали...
(Що то є «решето», ми вже знаємо).

   Дримби вважалися втіленням богині Лади. В їхні обов’язки входило прибирання храму і приналежної території (це після їхньої роботи):

Під березою підметено,
Барвінком оплетено,
Василечком обстелено...

   А ще вони мали підтримувати жертовний вогонь, опікуватися культовими спорудами (ідолами). Та головним заняттям дримб (Доречно сказати: в Індії, дівчина, яка займалася священною проституцією, звалася девадасі. Доволі зрозуміле для українця слово.) були співи і танці під час святкових церемоній і, звичайно, різноманітні живаскусні послуги священнослужителям і прочанам.

За платою не гонись,
Хто пої…е – поклонись.

   Гроші, зароблені таким чином, майже всі жертвувалися на храмові потреби.
   Батьки самі відпускали дочок на таке «служеніє», щоб їхні чада заробили собі «спаленіє».

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)