Блудний грiх

                БЛУДНИЙ ГРІХ

Ой їхав, їхав, їхав – чом до мене не вступив?
Чоловіка нема вдома, був би-с мене закропив.
                (3, стор. 362)

   У народній релігійній свідомості наших предків склалася думка про блудний гріх як про порушення даного Богом закону у стосунках між чоловіком і жінкою. Поняття гріха визначалося як церковною нормою, так і народною звичаєвістю. Церковні норми у цій області зафіксовані у документах: требниках, молитовниках, проповідях, збірках сповідальних питань, які датуються починаючи з Х ст. (частина з них дійшла до наших днів).
   Гріхи і покарання за них, що найчастіше згадуються у тих документах, були такі:

а) умикання дівиць (систематично фіксувалося до ХІІІ ст.)
б) суворо карали за блуд – дошлюбний зв’язок, особливо якщо відбувалося розтління дівоцтва.

   Покаянні збірки розрізняли блуд як зґвалтування і за згодою дівчини, а з XV-XVI ст. ст. – також заподіяний «хитрістю» (якщо парубок добивався згоди дівчини, пообіцявши побратися з нею, і не виконував потім обіцянки). У всіх випадках за втратою дівоцтва відповідальність лягала на молодого чоловіка, котрий повинен був одружитися на збезчещеній дівчині або компенсувати її родині збиток, навіть якщо блуд відбувся за згодою. Компенсація складала до третини всього майна винуватця.
   Менш суворо, всього кількома тижнями посту і поклонами, каралося позбавлення дівоцтва, коли воно відбувалося під час жіночої любжі, а ще мастурбації, а також «за недбалістю», як наслідок дитячих ігор (в останньому випадку покарання несли батьки).
   Приблизно з ХІІ ст. у церковних текстах почали розрізняти блуд і перелюбство (перелюби), покарання за котре було не таким суворим. Якщо під блудом розуміли, як правило, дошлюбні інтимні стосунки, то під перелюбами – позашлюбні, пов’язані з порушенням подружньої вірності людьми, що перебували у церковнім шлюбі. Перелюбство дружини вважалося більшим гріхом, ніж зрада чоловіка, відповідальність за котру лягала частково й на жінку: вона повинна була прикласти всіх зусиль, щоб утримати чоловіка. У випадку зради дружини чоловікові пропонувалося розірвати з нею шлюб; якщо після зради чоловіка дружина переходила до іншого мужчини, це розцінювалося як гріховне перелюбство з її боку. Все як за Марком-Євангелістом: «Хто дружину відпустить свою та й одружиться з іншою, той чинить перелюб з нею. І коли дружина покине свого чоловіка і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона». (Мар. 10:11-12)
   Якщо вірити нотаткам з щоденника Павла Алепського (з міста Алеппо в Сирії), який разом зі своїм батьком антіохійським патріархом Макаром ІІІ подорожував по Україні в п’ятдесятих роках XVI ст., народне ставлення до перелюбства у ті часи можна розцінювати як жорстоке. Він пише: «Коли зловлять чоловіка чи жінку на перелюбстві, як стій збираються на них, роздягають і розстрілюють. Такий у них закон і нікому не може бути ласки».
   Блудним гріхом вважалися живаскусні ігри, деякі пози під час злуки й інші засоби для посилення сексуального задоволення, навіть у стосунках між законним подружжям; мастурбація; порушення посту – злягання під час чотирьох багатоденних постів, у пісні дні тижня (середу, п’ятницю), в субота та неділю, у дні церковних свят. (68; стор. 58-61)


ЧИНИТИ ПЕРЕЛЮБ
   
   Що таке взагалі перелюбство?
   Визначення книжників, пуритан, священнослужителів – судове, юридичне, зведене на законі, не на свідомості і любові. Якщо жінка не є вашою дружиною, і вас застали з нею в постелі – це перелюбство. Питання чисто юридичне, технічне. Сердечний розрахунок до уваги не береться – тільки закон. Між двома індивідами може бути глибоке почуття, але це не враховується. Їхня логіка дуже проста: якщо ви перебуваєте з жінкою у законній спілці, тоді все добре, ніякого гріха немає. Якщо жінка не ваша, ви не є подружжям... Ви можете глибоко її любити, поводитися з нею шанобливо, майже побожно ставитися до неї, – але це гріх, перелюбство.   
   На мою думку, перелюб – це не що інше, як нещирість у чуттях, сім’я, де подружжя у стосунках керується лжею, терплячи одне одного ціле життя.

Спаровані у Бозі, скільки вас?
У відповідь не чую ані згуку.
Самі паруються і терплять сущу муку,
Хто все життя, хто рік, хто певний час…

А якщо так, то що тоді перелюб?
Зійшлися, розійшлись… – чи й не дива!
Перелюб там, де щирості нема,
Де ненависть, де примус, а ще - нелюб!