Як дала запхати не - поможе й божа мати

ЯК ДАЛА ЗАПХАТИ - НЕ ПОМОЖЕ Й БОЖА МАТИ
(глава подається в скороченні)

Вже сонечко над деревом,
Вже Мелашка із черевом.

Шкребу – не вишкребу,
Мету – не вимету,
Пора прийде – само вийде.

   Дія, яка розцінюється в народному середовищі як тяжкий гріх, оскільки вважається, що душа у дитини могла з’явитися з моменту зачаття або з середини вагітності, про що свідчить вираз «ходити з двома душами», тобто бути вагітною. Тому переривання вагітності прирівнювалося до вбивства немовляти: «християнська душечка загублена буде». Особливо тяжкий гріх лягав на жінку, якщо вона витравлювала плід у другій половині вагітності, коли він починав ворушитися в череві.
   Існували різні засоби «запечатування» бережі. З них виділяються механічні: ходили босоніж по снігу, щоб застудити кров, перетягували живіт мотуззям, м’яли і давили нутро, ставляли горщики, стрибали з високої драбини. Найбільш поширеним прийомом вигнання плоду було...
   За поміччю зазвичай зверталися до сповитух або до місцевих знахарок. Вибрудки вважалися нечистими, і тому їх ховали в особливих, «межових» місцях: в погрібнику, на городі, «на болотах», за тином, у ріці. Причину ненавмисного збігання (вибрудка) убачали у недотримуванні постів, недбайливості у молитві, подружньої зради, зачаттю в канун великих релігійних свят.
   У відповідності з міфологічними уявленнями витравлені діти, як і мертвонароджені, продовжували жити на «тому світі», тільки, на противагу від повноцінних дітей, вони сліпі.   (68; стор. 118-119)