Мудрi. дурнi

МУДРІ. ДУРНІ

***
   Спитали якось Старчика:
   «Вчителю, чому це ви весь час у руці двома горішками перебираєте?»
   «Тому, – відповів одухотворений, – що світ ділиться на дурних і на розумних, а я не хочу бути ні тим, ні іншим». – І одразу ж розповів дві коротенькі оповідки… «Мудрість дурня» і «Дурість мудреців».

МУДРІСТЬ  ДУРНЯ
   
   Казав якось один дурень трьом своїм товаришам:
   «Чверть голови – добре, а одна голова – краще».

ДУРІСТЬ  МУДРЕЦІВ
   
   Зібралися якось три мудреці, щоб визначити наймудрішого.
   Один сказав:
   «Хто з нас найдовше прожив, той і є наймудрішим».
   Другий сказав:
   «Стара гілка не дасть зеленого листя».
   А третій запропонував:
   «То давайте кинемо на пальцях?..»
***
   Старчика запитали:
   «Кому легше живеться: дурневі чи мудрецеві?»
   У відповідь Старчик сказав: «Безперечно – мудрецеві. Все його життя схоже на проходження темної ночі крізь вуличку, якою напередодні пройшли корови».
***
   Дурні на те й є, щоб вказувати, де в розумних безглуздя.
***
   Старчика запитали:
   «Хто дурніший за всіх?»
   Він відповів:
   «Найдурнішим є той, чий настрій залежить від інших».
***
   Не той дурень, хто на граблі наступить двічі. А той дурень, хто вважає це за знамення Боже.
***
   ВІДПОВІДЬ ДУРНЮ

   Хтось запитав Старчика, чи стане він відповідати на запитання дурня?
   «Моя робота, – сказав мастак, – говорити з кожним, хто налаштовує своє вухо на мої думки. Певне, що дурень анічогісінько не зрозуміє з моїх слів, але його можуть замилувати мої інтонації, і це вже добре».    
***
   Чув я від Старчика:
   «Коли глупак свідчить що він глупак, мудрість бере його у свої обійма».
***
   Старчикова нотація:

   «Чи чули ви таке: «Молодість і мудрість не сидять на одному стільці»? А я вам кажу, що жодна людина не стала мудрою, проясненою, не здолавши помилок буйної молодості. Чи стверджуватиме хто: «Я одружений», не маючи дружини? Чи ягідка стане ягідкою, не бувши квіткою? Яблуко й гілка – одно, і поєднані вони одним стовбуром, і живляться від одного кореня. Ще додам: дійсно, на стільці мудрості частіше сидять літні люди, ніж моложаві. Але ж старість і  мудрість не є синонімами. Ось які перла зібрав народ у скарбничку загального досвіду: «Борода до пояса, а розуму ні волоса», «Шовкова борідка, та розуму рідко», «Коли б мудрість була в бороді, козел був би пророком», «Старість не завжди зціляє від дурості», «Старий про старе й думає», «Не питай старого, а питай бувалого», «Не того слухай, хто старий, а того, хто пережив»... Кажу бо я вам: мудрість може бути лише зрілою, а в жилах її снує здорова молодецька кров».
***
   МУДРИЙ І ДУРНИЙ
      (Старчикова п’єса)

Дурний. Я  –  золото!
Мудрий. Що впало в болото.
Дурний. Я  –  мудрець!
Мудрий. Баранячий отець.
Дурний. Я  –  глупар?
Мудрий. Над дурнями вічний цар.
                Квит
***
   Вислів Старчика:
   «Сила сліпого в його вухах; сила глухого в його очах; сила бовдура – в кулаках; сила мудрої людини - знатися з силою, та нікому її не давати».
***
   Древо Мудрості завжди рясниться плодами. Немає для нього зими, а є лише вічне літо. Та тільки ходить людина навколо того Дерева і все чекає, що Воно само подасть спраглому плід. І майже ніхто не бачить, що на верхівці Чарівної Рослини соковито сяють дві квітки; ім’я їм: «ПРИХОДЬ» і «БЕРИ».
*** 
   Одного разу, у колі друзів, Старчик охарактеризував мудреця як винахідника здорового глузду, і, щоб пояснити свою тезу, навів товариству давню вкраїнську байку.
   Ось вона.
   У вікопам’ятні часи, коли люди особливо боялись небесного вогню, то й вкривали вони дахи своїх домівок не деревом чи соломою, а землею. Звісна річ: де земля, там – трава. Щоб позбутися бур’яну, бідахам приходилося, надриваючи пупка, висаджувати на дах вола, щоб поз’їдав він траву. Вам дивно се чути, але так воно й було, бо не знали тоді ще люди, що то є – косіння.
   А жив у ті часи у печері біля Дніпра мудрець на ім’я Нарада. Гріх не звернутися за поміччю до цікавого.
   Пішли до нього з дарами і давай свою проблему викладати.
   Вислухав їх співчутливий, і шкода йому стало одномовців.
   – Є вихід, – сказав Нарада. – Сонце гріє – траву розвиває. Хай же місяць холодний її вистеляє.       
   Дивуються люди його мові, а що й до чого не розуміють.
    Настала ніч.  Зійшов у небо місяць-молодик. Нарада до нього:
   – Місяцю-молодиче, щирий помічниче! Дай ти цим світлолицим свій блиск для оруди, твоєю красою хай втішені будуть.            
   І тільки-но він договорив, як з місяця на землю впало дивне робливо –  гострий серп.
   Показав Нарада як треба косити траву за допомогою серпа й віддав ходакам.
   З тих пір пішов серп світом, а за ним і скіски і коси, бо швиденько навчилися люди мистецтву виробляти необхідне в господарстві причандалля, так що не стало їм більше потреби витягувати на дахи волів для пасовиська.
***
   Прийшов якось Старчик до Полтави, сів у Зеленому Гаю, недалечко від Успенського собору й почав вигукувати: «Продаю мудрість; одна мудрість – копійка, на п’ятак – аж двійко!» От підійшов до нього багатій та й каже: «Я, – каже, – дам тобі золотий, якщо ти відповіси мені на два запитання». – «Гаразд, – сказав Старчик, – сідай рядком, поговоримо ладком». Багач підсів до Старчика і питається: «Ось моє перше запитання: чи годиться мудрецеві таким промислом промишляти?» – «Чому б і ні, – мовив Старчик. – Це єдине, що в мене є. А гроші потрібні й мені. Поглянь-но навкруги: люди з вітру гроші роблять, а я з сердечної мислі». – «Тоді ось тобі друге запитання, – каже багатій: – Чи можна мудрість за гроші купити?» – «Чому б і ні? Якщо слово доречне, ще й стане людині в пригоді...» – «І багато ти так заробляєш?» – «Це вже третє запитання, – зауважив Старчик. – Але скажу. Мудрець як той сіяч – завжди сіє. Тільки не забуває він, що врожай залежить від багатьох природних умов». – «Тоді дай мені відповідь ще на одне запитання, і отримаєш від мене два золотих». – «Говори». – «Ось у мене завжди гарний врожай, а щастя нема. Чому так?» І Старчик сказав: «Твої врожаї – твій неспокій. Твої очі відкриті, а сонця не бачать. Чим більше маєш хліба, тим більше пацюків у твоїй коморі. Сій, як і я, і не думай про статки чи збитки. Запам’ятай: за арифметикою щастя – одна копійка дорівнює двом золотим, і навпаки: два золотих, як одна копійка, не більше й не менше».
***
   Усі казки, де відбувається весілля, закінчуються словами оповідача: «І я там гостив, мед-пиво пив, по вусам текло, а до рота не потрапило». Чому так? Чому б і йому не пригубити медовухи? Відповідь надзвичайно проста. За цією прикметою, ви завжди знайдете справжнього мудреця, для якого головне розділити з іншими радість молодості і кохання, а не припасти до дармової варенухи, щоб знетверезіти і штучно розбадьоритися.
***
   Ось перечитав я багато казок про пригоди  дурня Івана, який напочатку удається тюхтієм, а в кінці виявляється мудрим. Та на те й казка існує, щоб спочатку заплутати людині стежку до істини, а потім вже чарівного клубка дати, який і виведе шукача саме до неї (до істини). Тому й кажу: Іван був і є, і залишиться мудрим, бо таїна його щастя й рятунку криється в тому, що він дозволяє людям вбачати у собі дурня. Інші ж, дозволити собі цього не можуть. А відтак, – царство їхнього ладу знаходиться за сім морів і за тридев’ять земель.
***
ПРОТИРІЧЧЯ

  Бачити існуючі розбіжності й протиріччя – перший крок до мудрості. Не бачити протиріч – мудрість.

ЯК ВПІЗНАТИ МУДРЕЦЯ?

Не обтяжений речами,
Не захмарений думками,
Дух у нім - росинка чиста,
Душа ніжна, промениста,
Перла дивні він збирає,
Перед свині не кидає.
Він в громаді непомітний,
Зо всіма завжди привітний.
«Мир Вам!» - ніби чують люди.
Хто ж його судьбити буде?
У нього очі - як зорини.
Йде життям, мов та дитина.
Ну, а Смерть свою зустріне,
Скаже: «Здрастуй!» неодмінно.
І додасть: «Нівроку, жив.
Час-бо умцю на спочив».
***
   Щоб нам не заважали практикувати медотанцію і рухатися по дорозі самопізнання, Старчик вчив нас, свої учнів, бути, як він казав, «невловимими». При цьому благомудрий полюбляв повторювати народне прислів’я:
   «Дурний шукає видного місця, а мудрого і в кутку побачать».
***
У кожної моркви своя темниця.
У кожної людини своя світлиця.
У кожного мудреця пісня своя.
***
   Одні саджають для нащадків дерева. Мудреці для своїх одномовців складають казки.
***
   В орача тільки  поле власне, у казкаря – вся земля.
***
   Птаха у небі не схопиш, мудреця – на землі.
***
   Хтось сказав Старчику: «Ти – мудрий, ти так багато знаєш!» На що великодушний відповів: «Знання здобувають у кам’яних спорудах. Мудрість росте на волі. Науковець цвіте розумом. Мудрець – душею. Мудрість – весна душі, вічна весна! Шлях до мудрості починається з запитання: «Хто я є на цім білім світі?», а закінчується вигуком: «Я – саме життя! Я – сама усвідомленість! Я – безсмертя!»
***
   Немає підручників, за якими можна було б навчитися мудрості. Єдиний підручник мудрості – власний досвід!
***
   Не вельможні – царі цього світу. Мудреці – ось всевладні царі. Одяг, зовні ознаки, багатство – для них не мають значення. Їхнє бо царство – всередині, їхні скарби не від світу цього, а від того Світла, що робить видимим усе довкола, вдень і вночі. Якість мудрості – у здатності відчувати безжурне блаженство, бо коли вся твоя сутність грає веселкою блаженства, ти – цар, і не важливо, володієш ти чимось іще або ж ні.
***
   Бджолина сім’я, яка втратила матку, приречена на вимирання. Серед бджіл починається хаос, до вулика повертаються трутні. Чи не те саме відбувається у суспільстві, коли громада спільників втрачає свого проводиря? Матка – той самий мудрець. Бережімо мудреців! Вони запорука меду нашого ладу.
***   
   Початок мудрості – смак самовтіхи, коли безпричинно в душі з’являється радість, а серденько витьохкує гімн Небесам.
***
Мудрець не знає заперечень;
Живе з людьми і їм не докоряє.
В його душі завжди панує серпень,
Він зачарований невидимим врожаєм.
***
   Ручай тече до моря, птах летить до Вирію, рослини тягнуться до сонця... мудрець скеровує стопи вглиб себе, і таким чином успадковує всі моря й усі блаженні острови.
***
Розумні і мудрі – різняться дуже.
Чому? Ось я розповім тобі, друже.
Розумні люди труднощі долають.
А мудрі всі халепи знають,
Тому і у пастки не попадають.
***
Мудрець лад дбає,
Землю серцем обіймає.
Його слово спокійне, привітне,
Мова тепла, мов ніжна струна.
Він у справах орудує мітко,
Кожен рух – розвивання добра.
***
Тим, хто вірить в божественність Неба,
Ні січей, ні замків не треба.
Хто землі осягає Закон,
Неодмінно стає відуном.

«НЕМАЄ»

   – Добродію Старчику, чи знаєте ви історію про те, як Соломон отримав у дар від одного мудреця перстень? – запитав якось мого Майстра київський голова.
   – Знаю, – сказав мудрець.
   – Я й не сумнівався. – сказав той. – На зовній стороні печатки було викарбовано вислів – «Усе минає», на внутрішній – «І це мине».
   – Саме так.
   – Мудро сказано, еге ж, мудро! Тепер уявіть. От якби ви, дуже шанований мною чоловік, подарували мені перстень мудрості, який би надпис зробили ви?
   – Я б наказав викарбувати одне лише слово.
   – Яке?
   – «НЕМАЄ».
   Відібравши таку відповідь, господар столиці аж мекнув від подиву.
   – Чому?!
   – Тому, – сказав Старчик, – що в цьому найквітучому слові землі, нічого НЕМА і все Є!
***
   Всі знають прислів’я «Розумне теля дві матки ссе». А я додам: «А мудре теля – десять!»