Живаскусний садизм
Знизу кипить, зверху збігає,
Куди се оберне, щастя не має.
Живаскусний садизм належить до категорії статевих девіацій.
У пісенному садочку українців є твори, де й таке явище, як садизм висвітлено у найрізноманітніших аспектах.
За активного садизму людина задля свого статевого задоволення завдає фізичного і морального болю іншій особі:
Немає й не буде
Гіршої муки,
Ой як попадешся
До шевця у руки.
Що шилом приколе,
Дратвою прив’яже,
Коло боку ляже -
Правдоньки не скаже,
Буде пригортати,
Правдоньки питати.
В іншій пісенній ситуації жінка перебирає на себе роль мазохіста:
А я, молодая,
Правди не сказала,
З ким я молодою
Ночі ночувала.
(1, стор. 499)
Ото! Терпіла поколювання шилом (прояв стігматофілії), але правди не сказала.
Психологію мазохіста гарно передає пісня:
Ой бондарю, бондарю,
Не бий мене долонею,
Побий мене дубчиком,
Назову тебе голубчиком.
(24, стор. 146)
Взагалі, якщо пара складається з садиста і мазохіста, це, на диво, передбачає певну гармонію у стосунках:
Купив дідище
Собі нагаїще,
Да ударив молоду
Та по товстому заду.
Ото тобі, молода,
Та дідова борода,
Соколові очі –
Гарний дід до ночі.
(54; П. Чуб., стор. 126)
Інший прояв цього збочення підпадає під визначення «пасивний садизм».
Ой я вже смутна ходжу,
Бо мужа маю, а розкоши не знаю.
(1)
Чоловік, на якого скаржиться героїня пісні, у ставленні до дружини керується прихованою агресією. Мужчина знає, на що очікує його обраниця, але свідомо ухиляється від здійснення її жадань. Така поведінка можлива виключно у ставленні до жінки, яка в усьому залежить від партнера, любить його.
Наведу ще кілька прикладів, що класифікуються фахівцями як прояви агресивного садизму. Кожна дія індивіда у цій площині супроводжується фізичним та психічним приниженням, тиранією.
Мій милий по риночку ходе,
Ой чужу милу як за рученьку воде,
Ой чужу милу як цілує-милує,
Ой як на мене нагаєчку готує.
(44, стор. 8)
Тут ми спостерігаємо ознаки поведінки, які свідчать про те, що людська винахідливість є невичерпною. Різняться і ступені агресивності. Інколи садист керується бажанням завдати іншому болю (як фізичного, так і морального) і спостерігати за його стражданням:
; Стели, мила, постіль білу, сама лягай спати,
А я піду з кумасею на всю ніч гуляти.
Я поріг переступила та стала в куточку,
А мій милий правий ручков кумі під сорочку.
(17)
Так, садизм частіше спостерігається у чоловіків. Зустрічається він і серед жінок.
Трунь, трунь на басок,
Прийди, прийди на часок,
Тирли, тирли на баси,
Ти казала, що даси,
І Петрові, і мені,
Петро плаче, а я ні.
(ф. 29-3, од. зб. 408, арк. 16)
Деякі жінки (тому знаходимо чимало прикладів в українській літературі) у своєму ставленні до мужчини використовують і фізичну, і психічну агресію. Як от: «Била жінка мужика за чуприну взявши».
Жалівся один чоловік: «Гадав я, буде в мене жіночка, як ласочка, а вийшло: женище, як помелище. Що не день, кричить, як з прокази, висліджує кожний крок та лає несусвітньою лайкою».
Саме про таких жінок склали в народі пісню:
Душа в неї часникова,
Кров гаряча, бурякова,
Душа в неї, як жарило,
Сама ж така, як барило.
Існує тип жінок-садисток, які вибирають собі в партнери жінкуватих чоловіків, молодших за себе, абсолютно підлеглих їм у всіх сферах життя («Ти, дівчино з Подолля, В твоїх руках моя доля!»), і піддають їх моральному приниженню. От тоді й кажуть: «Іван плахту носить, а Настя – булаву».
Іван у плахті поруч з такою отаманшею поводиться лагідненько, він, «мов шовковий», ні слова всупереч сказати, ні очі зайвий раз підвести не сміє. Лукавій хитрунці того й треба:
Слава Богу, що муж добрий -
не б’є, не лає,
Що він мене гуляти пускає.
- Йди, мила, йди на гуляння,
Лиш вертайся додому ззарання.
- Що ж то, милий, що за гуляння,
Щоби-м йшла додому ззарання.
Тото в мене, милий, погуляти,
Щоби дома три дні не бувати.
(37, стор. 41)
Така жінка навмисне (саме в цьому криється агресія) у деталях може розповісти чоловікові, з ким, що і як робила на гульках.
На завершення цієї розмови наведу ще одну пісню.
Сидить голуб на вишеньці,
Жалібно воркує,
Сидить козак у хатоньці -
Горенько горює.
«Ой чого ж ти, голубоньку,
Не воркуєш - стогнеш?
Ой чого ж ти, козаченьку,
Ще й молод, да сохнеш?»
«Була в мене голубонька,
Да вчора десь ділась.
Показала рученькою
Під хату на грушу…»
Сидить козак у хатоньці,
Оддав Богу душу.
(1, стор. 384)
Що сталося? Була у молодого козака дівчина, яку він вочевидь дуже любив, і яка, маючи всевладність над парубком, покинула його, ще й «показала рученькою на грушу». Іншими словами, підштовхнула до самозгуби, порадивши йому повіситися. Він же, не виходячи з хати, «оддав Богу душу», тобто знайшов інший спосіб піти з життя.
Факт грубої і образливої відмови, відвертого нехтування почуттям іншої людини і є виявом агресивного садизму. Причини такої поведінки дівки-голубоньки криються у живаскусних травмах та емоційних невдачах, що вона зазнала від мужчин. Її садистичне поводження стає однією з форм помсти, реваншу, прагненням покарати кривдника. Несповідимі шляхи жіночого серця!
(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)
Свидетельство о публикации №214090300795