Ой брат сестру обiймаe

ОЙ БРАТ СЕСТРУ ОБІЙМАЄ,
                ОБІЙМАЄ НЕ ЧУЖУЮ

   Українці, задовго до християнства, розглядали кровозмішання як аномальне явище, яке підриває основи сім’ї.
   Кровозмішання вважалося неприпустимим між родичами за народженням, а ще – родичами за шлюбом, внаслідок усиновлення (удочеріння) і через духовний зв’язок (кумівство).
   Тих, хто удавався до кровозмішання (у кровному чи духовному сенсі) називали «найбезсоромнішими розпусниками», вважали «анахтемськими» душами, які заподіяли гріх перед Богом і злочин перед людьми. До них ставилися з презирством, уникали спілкування з ними. В народному уявленні громадський осуд пояснювався тим, що «дві рідні крові злилися», і казали, що такі гріховодці «не помруть звичайною смертю, їхнє сконання супроводжуватиме судома в усьому тілі і знущання чортів». 
   Мотиви інцесту дійшли до нас у вигляді балад, які не так підтверджують наявність нетрадиційних стосунків між близькими родичами, як мають повчальний характер і витворені, аби застерегти від жахливих наслідків шлюбів між кровними родичами.
   У цих баладах розглядаються дві основні сюжетні канви: перша – син сватається до матері, друга – брат до сестри. У більшості балад кровозмішенню запобігають завдяки завчасному розпізнаванню сином матері, а братом – сестри.

Слава Богу, що спитався,
Що з сестрою не звінчався.

   Є балади, які завершуються фантастичним перевтіленням брата і сестри, котрі дізналися, що вони рідня, вже після злягання, на квітку «брат-сестриця»:

Ходім, сестро, по полю,      
Розсіймося травою:
А ти будеш синій цвіт,
А я буду жовтий цвіт,
Буде слава на весь світ.
                (17, стор. 26)

   Як повчання, лунає інша строфа:

Будуть дівки квітки рвать,
Брата й сестру споминать:
Оце ж тая травиця,
Що брат рідний і сестриця.
                (17)

   Нечуй-Левицький у своїй книзі «Світогляд українського народу» згадує пісню, де описується, як дівчина Ганна розпливається і обертається на дерево, на траву, на росу і квітку. «Раз Ганна винесла в поле двом братам обід. Обидва брати були нежонаті. Сівши обідати, вони дали сестрі держати коня. Ганна запримітила якусь неправду у братів і скочила в синє море».

Пішло два брати в поле орати,
Ганонька-сестра обідець несла.
Здибали її два нежонаті,
Дали Ганусці коня тримати.
Самі ж сіли, обідець з’їли.
Видить Ганонька, що неправдонька…
                (4, стор. 303)

   Пісня явно перестерігає парубків від зазіхань на кровних сестер.
   Подібні перестороги позитивно впливали на молодь. В одній коломийці сестра підмовляє брата до сполуки, але в нього вистачає сили-волі не позначити свою долю страшним гріхом:

Обіймаєш мя, цілуєш, сестричко,
                сестричко,
Моли ж мене, вмолила бим,
                лиш не вмовиш нічку.
                (36, стор. 276)

   Та було й так, що сила почуттів брала гору:

Ночувала нічку
В зеленім садочку,
То ж з тобою, серце,
Отецький синочку.
Ночувала другу
В зеленому лугу,
То ж я з тобою,
Несудженим другом...
                (1, стор. 499)

   Позначимо: «отецький синочку» ; син батька героїні пісні, тобто її брат; «несуджений друг» ; той, кому дівчина за законом і певною мораллю не може стати шлюбною жінкою.
   Попереджувальний характер має пісня, яку наводить у своїй книзі «Славянская міфологія» Микола Костомаров:

Зелененький барвіночок садила,
За нею батенько тихенько:
– Сади, сади, Мар’єчко, зіллячко.      
– Не ходи ти, мій батенько, за мною,      
Не мила мені бесідонька з тобою.
Ой ходи, ходи, Івасенько, за мною,
Мила мені бесідонька з тобою.
                (1, стор. 165)

   Барвінок – символ кохання і задоволення; «садити барвінок» означає мати наближення до кохання. Дівчина чітко дає зрозуміти батькові, для кого вона садить барвінок.
   З іншої пісні довідуємось, щоб батько не домагався своєї доньки, вона садить йому волоський орішок і просить, щоб він кохав свою «єдиницю» лише «як дитину».

Ой я в батька єдиниця ;
Полюбила Гриця-чорнобривця.

По садочку походила,
Волоський орішок посадила:
«Рости, рости, орішечку,
Моєму батеньку на втішечку;

Рости, рости, розвивайся,
А ти, мій батеньку, утішайся!
Рости, рости вище тину,
Кохай, мій батеньку, як дитину!
                (1, стор. 161)

   У збірці «Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської» є текст (єдина пісня з подібним сюжетом, що стрілась мені), де мова йде про злягання батька і доньки:

Шумки, шумки до порога,
Черевички розпорола,
А мій тато чоботар,
Черевички полатав.
                (37; стор. 149)

   Дівочі чоботи, черевики... в українській пісенності недвозначний символ близьких стосунків між чоловіком і жінкою; даритель чобіт (черевичків) і чоботар – виступають у ролі любасів-ласкавців. Ось повія «п...у підставляє, на чоботи заробляє»; зять «дає чоботи» тещі, тобто сполучається з нею; а ось як сільський чоботар «прибиває  підківку до чобітка» сусідки Насті:

Звари, Насте, галушки,
Стели м’яко подушки.
Як я, люба, чобіток підкую,
Не забудеш ти підківку мою.

   У вищезгаданій пісні йдеться про дівчину, яка «шумки» (тихцем) вертається з досвіткового мартоплясу, де вона «черевички розпорола». А тато, бач, не спав, ті черевички доньці й «полатав».

   Стрівся мені текст, де дівчина називає того, до кого звертається, «батечком» і просить його, щоб він любив її саму, а не когось іще.
 
І ой-йох, та й не люби двох.
Люби мене самую,
Я курочку дарую.
Ще й качечку в придачечку,
Люби мене, мій батечку.
Ой-йох, на камені мох.
                (41, стор. 411)

   Здається мені, що у даній пісні йдеться про щиру любов дівчини до вітчима (нерідного батька) на тому життєвому зламі, коли померла її матір, а «батечко» збирається привести в дім нову жінку.
   У пісенній українській скарбничці я віднайшов лише одну пісню, яка відверто закликає парубків до шлюбу з сестрами:

Женітеся, парубойки,
Слава Богу буде,
Беріть сестри за жінки,
Густіша кров буде.

   Без сумніву, це дуже древня пісня і, можливо, сягає вона тих часів, коли наші пращури у своєму розвитку переходили від гетеризму* (*гетеризм – найнижчий ступінь культурного розвитку людства, коли не було подружніх пар, а чоловіки й жінки жили групами чи громадами, разом виховуючи дітей) до сімейного життя (ініціації). Біологи акт кровозмішення заради посилення батьківських рис у нащадків позначили терміном інбрідінг (ін – внутрішнє; брідінг – поширення).
***

   Старчик якось сказав: «Ось читаю у Біблії: «І Каїн пізнав свою жінку…», або: «І жив Сиф…, та й породив він…». Читаю, і одразу ж зринає питання: де  то вони жінок узяли, щоб «пізнати» чи то «породити»? Стежина відповіді (під зіркою Біблії) виводить мене до квітки – братик-і-сестричка».

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)