Ой кум до куми залицявся

ОЙ КУМ ДО КУМИ ЗАЛИЦЯВСЯ
   
Кума кума незлюбила,
Загрібачкою побила.
Била кума загрібачкою,
А він її – товкачкою.

   Стосунки між кумом та кумою висвітлені в українському пісенному фольклорі з великим натхненням.

Оре плужок попід лужок,
Від леду до леду,
Солодкії губи у куми,
Солодші від меду.
                (1, стор. 294)

Іде кум із кумою, як яснеє сонце…

Притулився кум близенько,
Зразу стало веселенько.
                (2)

А у моїм городчику зацвіла троянка,
А я свому милейкому кума і коханка.
                (19, № 3558)

   Стосунки між ними забарвлені великою ніжністю:

Кум кумі рад,
Величався,
Посіяти конопельки*
Обіцявся.
І став, присівав,
Присіваючи казав,
Приказував:
– Ти, кума, ти, душа,
Кругом, кумо, хороша.
Кумко моя, голубко моя,
Хто б тобі посіяв,
Якби не я.
                (16, стор. 75)

* Сіяти коноплю – акт злягання.

– Ой кумасю, кумасю,
Позич пшона на кашу.
– Не позичу, не продам,      
Прийди, серце, дармо дам;
Прийди, серце, уночи,
Будем товкти** на печи;
Прийди, серце, у пору,
Будем товпти на полу;
Прийди, серце, ранци,
Будем товпти на лавци.
Моє пшоно рудоє,
Будем товкти обоє,
Будем, будем, будем
Товкти обоє! Ой!
                (5)

** Товкти пшоно – сполучатися.

Обіймає милий куму, як парубок дівку.

Як до куми не ходити,
Коли кума гожа,
Коли кума молоденька,
Як зоря хороша?

Як до куми не ходити,
Коли кума гладка?
А у куми густий садок
І біленька хатка

Як до куми не ходити,
Коли до неї близько?
Гей, до куми стежка бита,
В перелазі низько.

Як до куми не ходити,
Та хоть би й далеко?
А у куми губки солодкі,
Цілувати легко.

Як до куми не ходити,
Коли запрошає
І віконце на всю нічку
 Отвором лишає?

Як до куми не ходити,
Коли ноги маю,
Коли скоро кум із дому,
Я передом знаю?
                (1, стор. 289)

А кум куму
В черевички взував.
«Ти, кума, ти, душа,
Кругом кума хороша».
В черевички взував,
Під пелену заглядав!
«Яка в тебе, кумо,
Між ногами руно!»
            (Гнатюк)

За головку часнику
Та за ложку меду.
Я давала свому куму
Ззаду і спереду.
                (60; стор. 176)

   Кум для куми – «кумчик-любчик»; кума для кума – «кумця-рибця», «кумочко, червоная, ягодо», «кумася, любася», «кумушка-голубушка».
   Тілесна милість між кумом та кумою засуджувалися церквою як великий гріх:

– Ой біда, ой біда,      
Я не знав, що ти кума!
– Ой лихо, що за глум,      
Я забула, що ти кум!
 
Кажуть попи, кажуть дяки,
Кажуть добрі люди,
А хто куму любить буде,
Гріх великий буде.
                (2, стор. 679)

– Такиж, і кумо, дайся,
Такиж не цурайся,
Такиж часом під поясом
Полапати дайся!

– Горе ж мені давши,
Горе і не давши,
Горе ж мойому животові,
Не полоскотавши!..
               (Вовк, 1898, с.104)


Біда тому, хто зачне з кумою під периною.

Ой мене мамка била, учила розума:
– Аби-с, донько, не любила вінчаного кума.
Ой у тій полонині пасе баран дикий,
Та не люби, куме, куму, бо то гріх великий.
                (19, № 3545)

   Адже у момент церковного обряду хрещення між кумами і батьками дитини складалася духовна спілка.
   Пояснювали ще й так: «Адже кум з кумою стояли біля однієї купелі перед Богом, ручалися за немовля і відрікалися за нього від Сатани, а замість цього вони й самі йдуть в лапища Люципера, ще й немовля за собою тягнуть... такий гріх непрощений, тому як він поганить брудом і невинне дитя».
      В народі ходила притча, котра пояснювала, який з гріхів кровозмішення є найтяжчим:
   «Один чолов’яга продав свою душу дияволу – сотворив гріх з матір’ю, з сестрою і з кумою. Потім цей чоловік розкаявся і пішов до пустельника довідатись, чи можуть йому проститися ці гріхи. Самітник наказав грішнику зробити вогнище, а коли вогонь догорить, взяти три головешки з попелища, покласти за пазуху, потім кожен день поливати їх холодною водою. Коли ці головешки відродяться у нього за пазухою, тоді йому простяться й три його гріхи.
   Через кілька років дві головешки відродилися у цього чоловіка, а третя ніскілечки не змінилась. Тоді він знову пішов до пустинника, і той пояснив йому, що гріхи, які він учинив з матір’ю і сестрою простилися йому, але гріх з кумою не проститься йому ні в цей вік, ні в подальший».
   В народі уважали, що вразі побрання кумів, дітей у них не буде, або від такої спілки діти родитимуться виродками, каліками, сліпими, глухими, їхня доля буде нещасною і вони неодмінно повмирають на очах у батьків.
   Як бачимо, духовна єдність ставилася в суспільстві навіть вище, ніж кровна спорідненість, тому й ретельно оберігалося.
   Церква забороняла статеві стосунки між чоловіком і його кумою. По-перше, любов між ними дорівнювалася перелюбу:

Нехай Хомі у млині з рогами присниться,
А ми удвох, кумо-душко, будем веселиться.
                (3, стор. 284)

   По-друге, це було певним проявом кровозмішення.

Чи ти, куме, одурів, чи з розума зійшов,
Вчора-с у мня діти тримав, нині-с до ня прийшов.
                (19, № 3550)

Та ж ми в церкві стояли
І твоє дитя тримали,
І свічки ся світили,
І всі люди ся дивили.
– Перевеслом перев’яжу,         
А з кумою спати ляжу.
Перевесло переріжу –
Таки кумі січку вріжу.
                (42, стор. 258)
   
   Торкаючись теми кровозмішення, слід зазначити, що церква забороняла шлюб між дітьми кумів (за церковним статутом вони вважалися братом і сестрою).

Ей, шию та вишиваю, та вишила-м хрестик,
Любила би-м легіника, коби мі не хресник.
                (19, стор. 304)

   Тим самим статутом заборонялася злягання між хрещеною матір’ю та хрещеним сином.

Ци чули ви, люди добрі,
Таку придабашку,
Поцюлював на дорозі
Похрестник нанашку*.
(*нанашка – хрещена мати)
(ф. 29-3, од. зб. 194, арк. 82)

   Найстрашнішим виявом інцесту вбачався статевий зв’язок між хрещеним батьком та хрещеною донькою. І карався він так само строго, як претензія батька на єднання з рідною дочкою.

Через дорогу там кума моя,
А в куми дівчина – то ж душа моя.
А я з кумою та розкумаюсь,
З куминим дівчам та повінчаюсь.
Ой дам я попу пшениці копу,
Щоб мене звінчав з куминим дівчам.
Копа пропала, шлюбу не брала,
Щоб того попа трясця напала…
                (39, стор. 192)

   Наявність таких прислів’їв, як: «То не кума, що під кумом не була» або «Якщо кум куму не ї..е, не буде й на небі»    та пісень:

Задери, задери, кумо, ногу,
А я скажу: «слава Богу!»
                (54; П. Лукашевич, стор. 46);

Кумасенько, чи ти спиш?
Позич мені тієї дірки, що ти сциш.
                (54; П. Лукашевич, стор. 47),

попри все, свідчать про те, що у народі прихильно ставилися до любощів між кумом та кумою. Та й самі вони, як виявляється, не поспішали виконувати церковні настанови:

– Ой куме мій, куме,       
Премиленний дуже!
Ой гріх кума любити,
Да жаль остановити.
                (2, стор. 681)