Ходiмо тантрувати

ХОДІМО ТАНТРУВАТИ…

Ой гуляла дівчинонька очима, плечима,
Вигуляла козаченька з чорними очима.
                Народна пісня

Танок – не робота, а хто не вміє – срамота!
                Народне прислів’я

   Танці українців – це мистецтво ритму і міміки; тобто це тілесне оповіщення внутрішньої ідеї за допомогою рухів, як поезія – вираз ідеї силою слів. Тому український танок був справжнім мистецтвом, не безцільним кружінням, але завжди ритмічним виразом внутрішніх процесів за участю і рухами всіх частин тіла, а не тільки рук і ніг.
   Історія українського мистецтва танцю, навіть скорочена, може скласти окремий том. У відповідності з метою мого дослідження, я змушений обмежитися розглядом лише тих українських танків, котрі, у тій чи іншій мірі, мають живаскусне посилання.

   Блажен народ, що знає він поклик святковий.
                Пс.89 (16).

   Українське свято – видовище надзвичайне, самобутнє.

А як ми танцювали,
Святі помагали,
Янголи в гусла грали!

   Палкі шанувальники всіляких веселощів, і особливо танків, наші предки в цих святкуваннях доходили до нестримного шалу.

Як підняли, як утяли
Альтисти, басисти, тенористи,
Дишкантисти
В сопілки, в свистілки
І з бандурами.
Кругом, як подобає, скакали, іграли,
Кричали, танцювали…
                (32)

ХОРОВОДИ

   Хороводи (коло, коловод, колоход, карагод) та хороводні ігри – прикраса весняно-літніх гулянь і улюблена розвага молоді – були разом з тим дійствами, які мали ритуальний характер. Магічне забарвлення в традиційній культурі українців (слов’ян зокрема) мали як самі рухи, що утворювали фігури хороводу, так і численні повтори певних фігур. Найбільш архаїчним з них є варіанти руху по колу («очертою»), що мають замкнутий характер, і тим самим свідчать про безмежжя. Хороводи водили як за рухом сонця («посолонь»), так і супротив руху світила. Народна уява про взаємний зв’язок природи і людини в хороводах і хороводних іграх віднайшли втілення у темі «життя» рослин: сівба, зростання, дозрівання, збирання («Просо»); і в темі кохання та шлюбу («Хмель», «Зайчик»).
   Задля збереження і захисту врожаю від ворожих сил природи, жінки робили малий обхід навколо своїх полів, тим самим утворюючи певний оберіг. Обхід полів розумівся і як магічний засіб впливу на плодючість землі. «Де хоровод ведуть, там жита ростуть, а де ні, там колос на землі».    
   Козацька філософія відносно хороводу була такою: «У хороводі немає ні багатих, ні бідних, ні старих, ні молодих, ні отамана, ні джури – всі рівні. І кожен може зімкнути свої руки з ким забажає».

ТОЙ НЕ КОЗАК, ХТО НЕ ЛЮБИТЬ ГОПАК!

   Згадаймо хвацький, овіяний славою гопак – танок, в якому злилися в одне військова вправність і безмежна широчінь вільної козацької душі –

Гуляй, душа, в тілі, поки кістки цілі!

   І гуляли козаки, наче вогнем дихали! «Аж підківками вогонь крешуть!» Вистрибували, «як шкварки на сковороді!» Тішилися у танку так, що аж земля двигтіла під ногами!
 
  Автор «Історії війн» Прокопій Кесарійський згадує випадки, коли захоплені танцями та піснями київські ратники ставали жертвами нападу греків (592р.)

Гоп, швець любив мене,
А я – швеця, а швець – мене;
А він – мене, а я – швеця,
Межи нами нема кінця.
                (3, стор. 424)

   Справжнє диво – весільні танки, де музика і скоки уподібнюються грайливому сонечку, що палко кохає свою обраницю-землю і в своєму щирому хороводі обігріває її ніжним промінням.
   Кожний весільний танок набував у наших предків всесвітнього змісту.
   Розповідає професор Хведір Вовк:
   «Весільний танок журавель, якого танцювали на перезві, це рід кола, виконання якого супроводять ріжними еротичними рухами, як наприклад, хапанням один одного за pudenda. Танцюють також циганську халяндру*, що пересякнута так само безсоромним характером. (*Халяндра – циганський танок; учасники танку тримаються однією рукою за вухо, а другою – за геніталії, і при цьому підстрибують, б’ючи себе п’ятами по сідницях. О.В.)
   У Бердичевському повіті жінки також танцюють коло, одною рукою тримають товкач у себе між ногами, а другою – покриваючи та відкриваючи його дерев’яною квартою, що з неї звичай п’ють воду».
   Не заперечувала б поважному професору Русалка Дністрова, яка сказала: «Любовнії пісні, де немає провини туги, провівають гарною любостію, веселою буйністію, нетемливим веселієм і суть поскочні до танку».

   Кожний танок має свою філософію. Вражає своєю мудрістю так званий кривий танок. У кривому танці забивають в землю три кілки на три кути (як символ трьох виявів світу: тіло, дух, розум), беруться за руки в два ряди і крутяться поміж ними рядами. Ладний рух, де немає кінця, як співають при кривому танці, символізує нескінченну божественну гру.

А ми кривому танцю
Не виведемо кінця,
Бо його треба вести,
Як віночок плести.

   Вести кривий танок означало пробувати у вічному процесі творення світу. Всесвіт ніколи й нічого не відкидає, тому що кожний атом є часткою цілого, а ціле аж ніяк не може існувати, якщо відсутня хоча б якась його частка.

Кривому танцю йдемо,
Кінця му не найдемо,
А як кінець найдемо,
То додому підемо.
                (4, стор.163)

   Повернутися додому тут – досягти сокровенного центру свого єства.
   Відчуваючи нерозривний зв’язок з цілим, святкуючи у танці єдність з природою, тільки так людина може віч-на-віч зустрітися з Богом.

Вздрів Господа, засміявся.
Аж за боки з сміху взявся.
То ж то гарно виглядало,
Що все нараз танцювало.
                (3, стор. 304)

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)