Фiлозопи

ФІЛОЗОПИ

   Сказав якось Старчик:
   «Плем’я філософів – то армія світоборців, що тримають в правицях піхви замість шаблюк, і ставлять вони собі одне завдання  –  взяти приступом міцні мури фортеці Зла».
***
   Одного разу на пасіку до Старчика прийшла ціла юрма бурсаків-філософів. Один з них і каже:   
   «Як багато чули ми про твою мудрість. До цього прагнемо й ми. То ж прийми нас, як своїх учнів, і відкрий нам Джерело Одвічної Істини». 
   «Чому б і ні, – погодився Старчик. – Відкрию. Ходімо зі мною».
   І він повів бурсаків у луг. Цілісінький день тривали мандри, а як сутеніло, прийшли вони до затишної балки, де джеркотіло джерельце.
   «Давайте поп’ємо холодненької водички, – запропонував Старчик, – та полягаємо спати. А ранок підкаже, що й як».
   Так і зробили. Прокинулись бурсаки на світанку, дивляться  –  нема Старчика. Голодні, засмучені повернулися вони до пасіки. А Старчик уже там. Сидить під грушею, весь у білому, і слухає, як співають пташки.
   От один з бурсаків і питає ображено:
   «Навіщо ви нас кинули, Учителю? Чи ж не ви погодилися відкрити нам Джерело Одвічної Істини?»
   А він і каже:
   «Я виконав свою обіцянку. Я відкрив вам найпотаємніше місце. І якщо ви переконаєте мене, що те джерело, до якого я вас привів, не є домівкою Одвічної Істини, я продовжу ваше навчання».
   То був перший і останній урок Старчика бурсакам-філософам.
***
   Одного літа, на зимівник, де у той час перебував Старчик, завітала ціла ватага бурсаків-філософів, випускників Києво-Могилянської Академії. Кожен із них намагався «блиснути» перед сивоголовим мудрецем рівнем набутих знань. Уважно, учтиво вислуховував кожного Старчик, а потім сказав:
   «Вилетіти з гнізда, ще не означає побувати у далекому Вирії».
***
Дивуюсь, світе!  Бідні, бідні люди…
Як той кабан нагулює сальце,
Так і вони  жиріють на питанні:
“Що було спершу: курка чи яйце?”
Аж смішно!.. Йбо. Питання те - полова.
Співаю всім одне: «Ку-ка-рі-ку!!!» –
Єдина відповідь, назавжди і востаннє…
Прокиньтесь, люди! Спершу півень був.

АКРОСТИХ

Індик хоча не співа, так багато думає.
                Народне прислів’я

Фіра збира, що не знає.
Індик-диндик у ній сидить.
Лад-містечко обминає,
Оха чемно зазиває,
З ним про щастя гомонить…

Ох та Індик – близнюки,
Пустоцвіту батраки.
***
   Філософи, як і риби, шукають, де глибше (намагаються досягти глибин мислення). Що їх різнить? Риби перебувають у постійному мовчанні, тоді як філософи... вдаються до безкінечної балаканини.
***
Філософи-диваки;
ні вдень, ні вночі спокою не мають,
усе щось мізкують, усе щось гадають.
Я, коли філософа бачу, трохи не плачу.
Шкода мені головатого,
На мозкові мозолі багатого.
Такі, бач, то люди;
десь зберуться, і мов ті хрущі, гудуть.
Це про них народне прислів’я рече:
«Аби вода, а жаби будуть».
***
   Теоретики любові, збирачі сентенцій про божественне почуття, які за життя так і не відчули в своєму серці любов, нагадують мені чоловіка, що посіяв на городі смажене гарбузове насіння, сподіваючись зібрати врожай гарбузовою кашею.
***
   Бджілка бавиться цвітом дерева; її не цікавить коріння. Філософ бавиться цвітом життя, але він не знає звідки той цвіт береться.

МЕДОВА СІЛЬ

   До Старчика на пасіку приїхав професор філософії з київського університету.
   – Сивоголовий друже, – звернувся він до пасічника, – я чув – ти збіса мудрий. Нагодуй же мене медом своїх повчань.
   Старчик мовчки прилив медом солонку з сіллю, що стояла на столі, і підсунув її гостю.
– Мене попереджали: бережись цього дідугана»! – збуджено вигукнув професор. – Аж
ось бачу: ти – божевільний! Хто ж їсть сіль з медом?!
   – Ти, як вобла, просолений сіллю різного роду знань. – спокійно проказав любомудр. – Відтак, ти не зможеш по-справжньому поласувати медом моїх казок.
***
   На запитання «в чім різниця між філософом і мудрецем?», Старчик як завжди відповів за допомогою аналогії. Він сказав: «Суть життя – пошук, смак – блаженство. Філософ візьметься пояснювати спраглому як відкрити пляшку з блаженством, де взяти штопор і як ним користуватися. Мудрець, знаючи смак, говоритиме про блаженство так, що у слухача не лишиться сумніву відносно того, що він обов’язково віднайде спосіб відкрити пляшку, щоб напитися божественної рідини.»
***
   Заклопотаний філософ і язиката Феська  –  одного батька діти.
***
   Коли старий орел втрачає сили і більше не може полювати, він збирає птахів і розповідає їм казку про Вічного Птаха, який кожного ранку розкидає золоті зерна на верхівці гори, де він мешкає. «Хто вживає ті зерна, - каже орел,  - той отримує вічне життя». Потому орел вказує птахам дорогу до свого притулку. Таким чином він забезпечує собі ситу старість.