Звичаeва минущина
Вони (слов’яни) шанують фалічні фігурки,
роблять з них богів і складають їм жертви.
Григорій Богослов
Весільні еротичні пісні… та за очевидної ознаки фалічного культу,
що виявлені в наївних формах, без якого-будь прикриття,
але й без цинізму чи п’яної розпусности.
Хведір Вовк. «Матеріали
до Українсько-руської етнології»
Так було у стародавні часи: краса і таїнство живаскусу відтворювалися слов’янами у весняних іграх та забавах, у звичаях, які були пов’язані з заплідненням та формами язичницького поклоніння. Міцною основою сонцепоклонників («онуків Дажбожих») була сексуальна енергія; більшість обрядів та ритуалів мали витоки і прояв з джерел розуміння світотворчої сили живаскусу.
Були такі часи в Україні, коли право на першу ніч з молодою («право зробити дівку молодицею») мали всі мужчини її нового роду – батько та брати молодого. Цей звичай називався «дарування дівкою». Пісенні зерна про звичай «дарування» збереглися у коморі українських ладканок (весільних пісень):
Молодая дівка Тетяна, раю, раю,
Та всіх боярів обдарила, раю, раю.
……………………………
Лише Яківка (молодого) не вдарила, раю, раю…
Плуг не оре, –
Чепіги кривії,
Заліза тупії,
Бики молодії.
Тверда новина.
Ах, не моя – материзна.
Дайте батогів,
Поганяти бугаїв,
Нехай пруть!
(32, стор. 366)
Викотили, викотили
Смоловую бочку;
Виманили, виманили
У Пацюрихи дочку;
Положили, положили
На новій кроваті;
Що хотіли, те й робили
Чужому дитяті.
Хто хотів, той вертів,
А кому верчено, той терпів.
(54; П. Чуб., стор. 116)
Ще в одній народній пісні печеться мати, що сина Йвана довго нема. А потім вона пригадує:
Десь же він через город поїхав,
Ой десь його дружки-панянки переймали,
Ой десь його у світлоньку зазивали,
Ой десь його медом, вином напували,
Ой десь його калачами годували,
Ой десь його Ганнушкою дарували.
(24, стор. 21)
(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)
Свидетельство о публикации №214090600416