Культ фалоса

КУЛЬТ ФАЛОСА

   У далекому минулому не було такого народу, який би не пройшов стадію поклоніння фалосу як символу піднесеного чоловічого початку.
   Обожнення фалоса, як такого, дійшло до нас у вигляді антропоморфних стел. Це поставлені стойма, від невеликих до гігантських, кам’яні фігури, що з одного боку мають вигляд поличчя, а з іншого – фалоса – божка, якому вклонялися. Яскравим прикладом божка у вигляді фалоса у нас завжди були і лишаються кам’яні баби, Збручанський ідол, київський Світовит.
   У сільськогосподарській магії і у фольклорі українців, слов’ян зокрема, фалос постає як першопочаток, корінь і основа життя, а сперма вважалася священною рідиною. У язичників існував звичай розсіювання сперми по полях, під деревами, над водоймищами, священним вогнем; її також пили і втирали у тіло.
   
   Митрополит Іларіон наводить викладки з твору А.Н. Афанасьева «Поэтические воззрения»:

   «Мужеське сім’я було символом плодючості, тому почиталося, а навіть пилося».
   «Вода, якою омито дітородного члена, має чудодійну силу; пор. в Питаннях Кирика ХІІ віку: «А се єсть у жен: аще не возлюблять їх мужі, то омивають тіло своє водою і ту воду дають мужем»».
                (29, стор. 44-45)

   Наведу ще кілька викладок з твору А.Н. Афанасьева «Поэтические воззрения славян на природу»:

      «...от них же (від слов’ян ) болгаре научившись, от срамных уд истекшюю скверну вкушать, рекуще: сим вкушаньем оцещаються грехи».

      «словене же на свадьбах вкладываюче срамоту и чесновник (чеснок) в ведра и в чаше и пьють».

   В слове христолюбца (по рукописи XV в.) находим то же свидетельство:

   «ино же сего горее есть: устроивыте срамоту мужьскую и вкр(л)адывающе в ведра и в чаше и пьють, и вынемыше осморкывають и облизывають и целують…»