Гуляй, дитино, поки твоя година

ГУЛЯЙ, ДИТИНО, ПОКИ ТВОЯ ГОДИНА

Гуляй, гуляй, гуляй же,
Що хороше – то наше,
Що погане – то не нам,
Нехай нашим ворогам.
                Народна пісня (56)

   У цьому розділі я хочу торкнутися теми молодіжних громад ; явища, що знайшло своє втілення в стародавніх традиціях українців ; таких, як «вечорниці», «вулиця», «досвітки».
 
– Ти, вулице, ти широкая,
Ой чому ж ти не зеленая?
– Ой як мені зеленою бути,         
…………………………….
Коли мене парубки походили
Великими ножищами.
………………………………
Коли мене дівки походили
Червоними та чобітками,
Золотими та підківками!
                (13, стор. 48)

   Неодружене молодецтво гуртувалося не тільки для веселощів та розваг. Цього не бракувало ніколи. У молодіжному осередку відбувалося головне: віддалені від батьків, позбавлені стороннього ока парубки й дівчата у безпосередньому спілкуванні мали можливість зустріти наречену або нареченого, там вони парувалися, там готувалися до подальшого шлюбного життя.

Та на нашій тай улиці,
Та на нашій рівній
Вигравали наші хлопці
Вороними кіньми.
Вигравали, вигравали
Та вибили яму,
Поставили дівчиноньку
До гори ногами.
Постій же ти, дівчинонько,
І день, і годину,
Поки прийде козаченько,
Возьме за дружину.
                (48, стор. 78)

   Анатолій Пономарьов у своїй праці «Українська етнографія» пише:
   «Молодіжні громади мають давню історію, що сягає так званих шлюбних спілок, коли побутував звичай пробних шлюбів».
   У цьому звичаї мені вбачається багато щирості й здорового глузду. Молода людина отримувала право самостійно обирати собі супутника життя, брала на себе відповідальність за власний вибір і вчинки.
   
На тім боці, на толоці,
Там дівчата повнолиці,
Повнолиці, чорноброві,
Вони мені до любові.
Вони хлопців обіймають,
Ночувати десь думають.

   Під час деяких досвіткових ігор, обіймання і поцілунки були пов’язані з подоланням почуття страху, сором’язливості і відчуття огиди. Інколи дівчину заставляли поцілувати рядженого в «страшний рот», щоб був наповнений зубами, зробленими з картоплі; вона цілувала перерядженого «мерцем» або «мельником», що лежав на лавці, у оголені статеві органи. Її спротив викликав ритуальне (але доволі відчутне) покарання – шльопки по заду, удари по п’ятах, шмагання ремінцем або задирання подолу, ще більш стидке, ніж поцілунок. Можна припустити, що всі ці забави давали хлопцям і дівчатам певний еротичний досвід і можливість подолати засвоєні з дитинства табу, страх, сором – а потім вибрати партнера (партнершу), заодно демонструючи громаді свій вибір. (67, стор. 489-490)
   Молодь збиралася, як правило, у хаті літньої одинокої пари.
   Милорадович наводить чудесну деталь:
   «Девки входят обыкновенно в досвичаный дом, приговаривают: «Господи поможы! Дай, Боже, в добрий час! Щоб легенько й веселенько, щоб ходылось и хотилось, до всих хлопцив реготилось!»» (стор. 60)   Ще він пише: «На вечорницях влаштовували святковий фарс, сценку, в якій старий залицяльник у масці увивається за молодицею або дівчиною».
   Як ставилися до подібних спілок батьки? Одні категорично забороняли своїм кровинкам навіть думати про «улицю безумницю»:

На вулиці скрипка грає
Мене мати не пускає...

Ти, дівчино-моргулицьо,
Та не ходи на улицю:
На улиці таке право,
Як хто зловить, то пропало.

   Інші ж, навпаки, благословляли плеканих дітей на пошук пари:

Чи позволить батенько гуляти,
А чи додому ступати?
А мій батенько ні слова:
«Гуляй, доненько, здорова:
Як заміж підеш - не будеш,
Як стара будеш - забудеш».
                (1)

   Чи виправдовував себе інститут пробних шлюбів? Безсумнівно. У більшості випадків відбувалося жадане парування парубка й дівчини з подальшим весіллям і довгим щасливим сімейним життям.

Ой ти, тихая вода,
Наша люба злагода,
Що ти нас ізгодила,
У ворошок посадила:
Обоє молодоє,
Як зерно золотоє.

   Але, як воно інколи буває в житті, траплялися і трагічні випадки:

Ой гуляла дівчинонька рік, як годину,
Вигуляла дівчинонька маленьку дитину.

   Дівчина під час пробного шлюбу стала бережею, потім матір’ю, а хто є батьком дитини, вона не знає. Страждає бідненька, «ні щастя, ні долі, ані спокою». Женуть її з рідної хати, сусіди насміхаються... Куди подітися з немовлям на руках?
   З однієї пісні довідуємось як покарали дівчину за те, що вона втопила нагуляну («добутну») дитину.  Дітозгубницю «закинули у Дунай глибокий». А вона «уже потопає, на свою матусеньку ще викрикає»:

Ой маєш ти, моя мати, іще дочок п’ять -
Не пускай їх на досвітки, нехай дома сплять:
На досвітках мала хата, а всі долі сплять,
Коло кожній дівчиноньки женихів по п’ять.
                (1, стор. 485)

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)