Русалки

РУСАЛКИ

Сиділа русалка на білій березі,
просила русалка в жіночок намітки.
                Павло Чубинський

   Наші русалки - один із найяскравіших доказів того, що українці мали і мають спільну колиску з іншими індоєвропейськими народами.
   В Індії й досі існує віра в апсар* (*апсари - санскр. - «ті, що мешкають у воді»). Це розкішні жінки, «дочки радості», з пишним довгим волоссям і персами, що пахнуть сандалом. Вони справжні спокусниці і звабниці. Апсари - символ індійської еротичної культури.
   Оце так, так! Хіба не сестри вони нашим русалкам?! До речі, й саме слово «апсара» не чуже українцям. Відомий той факт, що наші предки, сколоти, шанували царицю води на ім’я Апі.
   Давайте пригадаємо хто такі русалки. Ось що пише в своїй книзі «Дохристиянські вірування українського народу» митрополит Іларіон: «Русалки, водяні богині, відомі всім слов’янським народам; удавнину вони звалися берегині».
   Так і є - берегині! Берегині цілого народу. Невипадково слова Русь і русалка мають єдиний корінь.
   Читаємо далі: «Вночі русалки виходять на берег і при світлі місяця провадять хороводи й танці... до смерті залоскочуть кожного, хто попадеться в їхні руки, зваблений їхньою красою.
   ...вони ходять з розпущеним волоссям. Вони граються у воді, ухкають, бризкаються, плещуться. Це вони стережуть порядку по річках, по озерах. Душі вони не мають, а тільки серце». (стор. 130-131)
   Навіть поверхове порівняння подвигає до висновку, що русалки й апсари не тільки сестри, а ще й близнята.
   Завдяки русалкам можна навести ще один місточок між українською та індійською культурами.
   Русалки-нав’яниці (нав’яниця - дитя Наві, втілення жіночої енергії) під час плескання вигукують дивне «Калі-буд-буд!..» Хто ця Калі, що її уславлюють русалки?
   Калі або Каліка - індійська богиня руйнації, часу і смерті. Шкіра у Калі чорна, і вся вона має потворний вигляд. Калі символізує собою Всесвітню ніч, тобто Нав. Вона темна, ніби грозова хмара, рот у неї, мов скибка місяця-молодика. Кожний вдих Калі - життя, кожний видих - смерть. А ще, Калі - Велика Визволителька; вона захищає тих, хто її знає. На деяких малюнках Калі зображується з тризубом у руці спрямованим у бік ворожого війська. Таким чином, Калі - це, певною мірою,  еманація поняття Доброї Матері, яка постає на захист від вторгників-чужинців.
   Тепер давайте трохи помізкуємо. Українцям відоме слово «каліка» - тобто калічений, а тому і потворний. Нагадаю, індійська богиня має дуже потворний вигляд; у неї чотири руки й ікла замість зубів. А «калі», чи відоме це слово українцям? Володимир Грінченко у своєму словнику наводить таке: “Калі дати. Забруднити навмисне під час купання. Діти, під час пустощів у воді, забруднюють одне одного грязюкою, і при цьому вигукують: «Калі! Калі!..» Отже українське «калі» - це бруд чорного кольору. Дивний збіг: богиня Калі потворна і чорна. А оскільки чорний колір вбирає у себе білий, жовтий і решту кольорів, вона володіє всіма істотами.
   То що ж виходить: слов’янські русалки славлять якусь там чужу індійську богиню, чи може свою наставницю - царицю Наві? Висновок однозначний: богиня Калі колись шанувалася і була знана всім слов’янам. На її честь названо багато річок, як от: Калець, Калка, Кальміус, Кальчик. Та ціла низочка слів, пов’язаних з культом Калі: кал (мокра земля), калабаня (калюжа), каламарь (чорнильниця), каламутний, калило,  калюжа, калюка, каляниця (дьоготь).
   І останній аспект, який мені хотілось би висвітлити у цьому розділі. Зустрівшись із звичайними людьми, русалка виступає у ролі спокусительки. Але перед тим, як залоскотати жертву або затягти у воду, русалка загадує стрічному вельми дивні загадки. Відбувається це приблизно так:

Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею русалочка:
- Та послухай мене, красна панночко;
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш - до батька пущу,

(Дівчина має знати відгадки, тоді русалчині чари не матимуть дії)

Не угадаєш - до себе возьму:
«А що росте без кореня?»,
«А що біжить без повода?»,
«А що цвіте без цвіту?»
(Камінь росте без кореня,      
Вода біжить без повода,
Папороть цвіте без цвіту).
Панночка загадочок не відгадала, -
Русалочка панночку залоскотала.
                (4, стор. 310)

 Довго я розмірковував над тим, якими саме мали б бути рятівні відгадки, і ось яка відповідь-лілея піднялася над озерцем моєї душі: всеблага любов росте без кореня; всеосяжна любов біжить без повода, і немає для неї ніяких меж та кордонів; любов цвіте без цвіту. Прояв любові прихований, та від пахощів того цвіту танцюють, мов бджоли, закохані душі.
   Пам’ятаймо ж уданих берегинь любові, цих чарівних представниць української яросвітної культури.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)