Ярило

ЯРИЛО

   На початку липня, «коли сонце починало котитися на зиму», відбувалися похорони Ярила. У цьому обряді приймали участь лише жінки.
   Ляльку Ярила у розмальованій труні з піснями і танками несли до квітучого яру. З труни зазвичай височенько стирчав його «яринець». Похорон супроводжувався плачем та голосінням жінок. Цим обрядом висловлювалася думка про невідворотне наближення зими, коли земля й хмари замикаються морозами, грім перестає гриміти, блискавка – блискати, дощ – проливатися на поля й сади.
   Ярило - бог любові і пристрасті, сили та хоробрості (наших славних предків-ратоборців величали Яр-Турами); бог весни, бог дітороддя – тому й малювався він з видатним членом.
   Наведу кілька слів, які походять від Ярила: яр - байрак; ярий - весняний, молодий, квітучий, повний сил та пристрасті, палкий; ярість - статеве збудження; яркий - жагучий; ярувати - перебувати в любовному палі.
   Наші предки уявляли собі, що в час буйства рослинного світу Ярило ходить уночі полями у білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носить серп та дозріле колосся жита й пшениці.

Волочився Ярило
Та й по всьому світу,
Полю жито родив,
Людям діток плодив.

   З появою Ярила вся природа спалахує коханням. Весняне сонце бере шлюб із землею й закликає до того і людину:

Яр - наш отець,
Земля - наша мати.
Хто не посіє,
Не буде збирати.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)