Ти, параско-вiдьмо, сiдай да поiдьмо!

ТИ, ПАРАСКО-ВІДЬМО, СІДАЙ ДА ПОЇДЬМО!

Ой на горі дуб схилитався,
А на бабу чорт залицявся.
Зберімося, хлопці, в громаду
Та висадім чорта на бабу.
                (3, стор. 418)

   Відьма в народній уяві – це жінка, яка вступила у зв’язок з нечистою силою, володарка сакрального знання (від «відати» – знати), за допомогою якого могла лікувати, відати утаєне від інших (бачити на відстані, точно знати минуле, провіщати майбутнє), причаровувати, розлучати, завернути мозок, завдавати замороки тощо.
   Мітла разом зі ступою стали незмінним атрибутом відьми. Здебільшого, вона живе в хатинці край села в компанії з чорним котиком (варіанти: ґавою, совою), серед засушеного різнотрав’я.
   В українському фольклорі існує чимало оповідань про те, як парубок, гуляючи ввечері хутором, ловить кішку або свиню і відрізає їй вухо, вранці ж з ватагою товаришів приходить до жінки, яка була під підозрою у відьмуванні. Якщо вона стогне, жаліється на головний біль або біль у вусі, це сприймається як безсумнівний доказ того, що саме вона була напередодні в подобі тварини. Це могло слугувати підставою для привселюдної розправи над відьмою.
   І дійсно, у часи середньовіччя відьом-«великогрішниць» переслідували, піддавали анафемі, топили (варто пригадати твір Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»), спалювали на вогнищі.
   Щоб виявити відьму вигадували різноманітні засоби. Одна з народних порад щодо цього гласить: «треба підсмажити на сковороді молоко та линути їй межи очі; якщо баба відьма, то воно має одразу ж зробитися чорним». Інше: «треба скинути з неї спідницю і прив’язати до її хвоста (який у неї, певне, є) хреста, то вона тоді розідметься, як весняна жаба, підніметься під самісінькі хмари, де її проштрикне золотим списом архистратиг Гавриїл».
   Цілком погоджуюсь з думкою моїх попередників, які досліджували цю тему, що образ відьми-губительки, відьми-вампірші – витвір чоловічої хворобливої фантазії, і є результатом одвічного страху мужчини перед жінкою. В культурах різних народів існує безліч варіантів оповідання про фатальну жінку, яка не має чоловіка і якій подобається займатися любжею з молодими хлопцями.
   В українському фольклорі в ролі такої жінки виступає літня вдова.

Оттоді-то удова не убогою себе мала,
Всіх козаків у двір завертала.
(Грінченко)

   Українська відьма була такою жінкою, що коли з нею злягався молодий чоловік, він міг одразу ж після цього захиріти, і навіть померти, тоді як вона лишалася
«рум’яна та гожа, як у саду повна рожа».

Не життя тому хлопчині,
На якого гляне: стане кволим,
Захиріє, мов кура погане.
Отруїла чорним оком не одного.
Обпалила полум’ям рум’янців,
Затрусила в трясці-лихоманці.

   Наявність такої жінки, викликає в душі молодого чоловіка постійну борню; з одного боку він згорає від бажання з’єднатися з манливицею, а з іншого, від страху, що секс із нею принесе виснаження і, не приведи Боже, смерть!, – обходити її двір «десятою дорогою».