Що тобі чується, друже,
в осінньому вітрі?
Надто бентежить він,
квилить, пронизує ніч.
Хмар, що наскладував місяць,
розкидав копиці.
Зорі тікають з небес,
як дівки сміючись.
Відьми на мітлах летять
над лісів верховіттям,
Десь на сусідніх горах
їх осінній вертеп.
Навіть і серце моє
зазбиралось у вирій,
Чуєш, тріпоче як, друже,
та крилами б'є!
Але, то марне, бо осінь -
племінниця смерті.
За виднокраєм палаци їх
поряд стоять,
Музика грає,
над парком
мигтять феєрверки.
Вітер у цю ніч
на свято
запрошує нас.
Що тобi чуеться, друже...
© Copyright: Борис Смыковский, 2014
Свидетельство о публикации №214090600585
Свидетельство о публикации №214090600585
Рецензии