Природжiння

ПРИРОДЖІННЯ
(глава подається в скороченному вигляді)
Найбільша краса, що вище колін і нижче паса.

   Наспів час, любі мої одномовці, поговорити про природжіння – дітородні органи людини. Українці віддавна мали звичай використовувати поетичні назви для позначення чоловічих і жіночих статевих органів. Грайливість, гумор, естетична краса, дотепна образність – найцінніші риси української яросвітної стихії, – і є результатом життєвого спостереження. Отже, почнемо... І почнемо ми з рясного на силу небесних щедрот – ятряного яринця.

ЯРИНЕЦЬ

Подивися, дівчинонько,
Який я моторний!
Подивись-оглянься,
Який я удався!

   Так закликає дужич-козак дівчину на «смотрини». Чим же він збирається вихвалятися? Вихованцем любові – проводирем Праві! Закликає й усіх дівчат і робить це азартно, у доброму гуморі:

Нумо, дівоньки, до мене:
Чепурненький у мене –
Чепурненький барвінок
Біля ворітець у мене.

Нумо, дівоньки, до мене:
Кучерявий у мене –
Кучерявий чубчик
Під брилем у мене.

Нумо, дівоньки, до мене:
Червоний у мене –
Червоний перець
В коморі у мене.

Нумо, дівоньки, до мене:
Довгенький у мене –
Довгенький мушкетик
За перізком у мене.

Нумо, дівоньки, до мене:
Дебелий у мене –
Дебелий коник
На прив’язі у мене.

Нумо, дівоньки, до мене:
Міцненький у мене –
Міцний тютюнець
До люльки у мене.

Нумо, дівоньки, до мене:
Смачненький у мене –
Смачненький вгерочок
Десь схований у мене.
          (Записано від діда Григорія Ніжного, м. Запоріжжя)

   А ось що співає дячок:

– Як ти мене, дяченько, любиш;
Що ти мені чарки не купиш?
– Ходи, ходи, серце, зо мною:      
Єсть у мене мед під полою.
                (3, стор. 372)

   Вихваляються чоловіки, бо є чим:

В Василечка – вся силечка,
В його є, та ще буде,
Та ще к тому роздобуде.
                (11)


РІЖЕННЯ

Ой їхав, їхав, їхав – чом до мене не вступив?
Чоловіка нема вдома, був би-с мене закропив.
                (3; стор. 362)

   Головною транспортуючою силою яринця, яка запліднює жінку, є ріже;ння – сперма, «мужеське сім’я», «чоловіча заправка».
   Слово сім’я – старослов’янське, його початкове значення – «плід», «сперма». Вважалося, що під час зачаття дитини приймають участь з боку матері місячка (менструальна кров), а з боку батька – сім’я (сперма).

Коло нової скрині
Двоє-сьмо положили,
На третєє ворожили.

   В українській пісенній храмині ріження позначене дванадцятьма символами: дощем, грушами, хмелем, жолудями, гречкою, пшеницею, просом, житом, горохом, маковим зерням, коноплями та сіллю.

ДОЩ

   У слов’янських народів (в українців зокрема) здавна мало широке розповсюдження міфологічне уявлення про Матір-Землю та Татка-Небо. В обрядах викликання дощу волога сприймалась як чоловіче запліднююче сім’я, що дає землі плодючість.
   
Ой дощику, поливайчику,
Поливай, поливай,
Поливай, поливай.
Ти, пареньок, до дівчиноньки
Прибувай, прибувай. 
 
   Жартівлива весільна співаночка теж підтверджує об’єднання чоловічого та жіночого начал стихією дощу.

Дощ іде, дощ іде,
Аж із стріхи капає,
Комар муху ї…
Аж підскакує.

   В народі вважається, що під час сильного дощу злягання щонайсолодше, а продуктивність мужчини найвища.

ГРУШІ
    
Співається:
Втрусив дівці грушок у пелену.

Або:

Ой струсю я дульку з гілки,
Посипалися дульки в пелинку.
(60; стор. 67)

ХМЕЛЬ

Наберу я хмелю жменю,
Та посію над водою.

ЖОЛУДІ

Не стій, дубе, не гуди,
На дубові жолуді.

Ой піду я в ліс по опеньки,
Та найду я дуб зелененький.
Сюди, туди дубком стрепену –
Натрусила жолудків пелену.
                (13)

Слова твої ласкавії, а чортова слава,
Розсипав мені по перині жолудків чимало.

ГРЕЧКА
 
   Символічно оранково-посівковий цикл позначався як акт зачаття. Одне із значень слова «засіяти» було – «запліднити», «дати початок життю», «зачати».
   
Ой посіяв козак гречку      
На дубові на вершечку.

У поповій гречці
Баран на овечці,
А кінь на кобилі.
А князь на княгині.
                (54, Хв. Вовк, стор. 141)

Нехай моя кунка
Та дзьобає гречку.
                (54, Хв. Вовк, стор. 152)

ПШЕНИЦЯ-ПОШАНИЦЯ

   Зачаття і ембріональний розвиток людини порівнювався з розвитком інших організмів, перш за все зернових культур і їхній подальший розвиток у землі.

Козаченько пшениченьку сіє.
Дівчинонька каретою їде
(сидить на козакові).
– Дівчинонько! Несе тебе дідько!         
Розсіяв пшениченьку рідко.
– Козаченьку, буде твоє слово пусто –      
Зійде твоя пшениченька густо.
                (22, стор. 49)
   Є і такий варіант пісні:

Ой з-під гори тихий вітер віє,
Козаченько пшениченьку сіє.
Сіє, сіє, нива не доходе,
А дівчина з обідом виходе:
«Ой, дівчино, виніс тебе дідько,
Розсіяв я пшениченьку рідко!»
«Не журися, козаченьку, марно,
Зійде твоя пшениченька яро;
Не журися, козаченьку, пусто,
Зійде твоя пшениченька густо!»
А вже козак пшениченьку косить,
А дівчина дитину виносить.
                (1, стор. 483)

На печі молотив, на припічку віяв,
Не кажи, дівчинонько, що я тобі діяв.
                (32, стор. 617) 

На припічку молотив,
На запічку віяв,
Серед хати ізорав,
Пшеничку посіяв.
                (9; стор. 204)

Про вагітну жінку казали:

Козаченькова пшениченька зійшла.

ПРОСО

Ой ми просо сіяли, сіяли...

ЖИТО

Та спасибі батькові,
Та спасибі матері,
Що нас добули.
Як нас добували,
Жито розсипали,
Вночі на печі.
                (54; Т. Шевченко., стор. 71)
   
   В українських загадках людина загадується як житник – той, хто орудує житом.

ГОРОХ

   Про вагітну жінку в Україні інакомовно казали: «поїла горошку». Саме у казці «Котигорошко» жінка стала вагітною після того, як з’їла горошину.  «От якось пішла жінка на річку прати, коли котиться горошина по дорозі. Жінка взяла горошину і з’їла. Згодом народився в неї син. Назвали його Котигорошком».

***
Розстелили кожушок, посіяли горошок.

Пішов пан до льоху, насипав гороху.
Іде пан з льоху – нема гороху.

МАКОВЕ ЗЕРНЯ

Де стояли кавалери,
Там посіяли мачок!
      
Загадка:

Стоїть дуб повен круп.
(Мак) 

КОНОПЛІ

   У давні часи, щоб забезпечити плодючість ланів, господар мав здійснити акт злуки зі своєю дружиною на полі у першій проораній борозні («стати в борозну»).

Нащо мені чужий віл,
Коли в мене милий свій.
Орав милий цілий день
Та посіяв конопель.
                (54, П. Чуб., стор. 102)

Орав милий цілий день
Та посіяв конопель.
Вродилася горстка,
Ні мала, ні шорстка.
                (54; П. Чуб., стор. 102)

СІЛЬ

   Згідно з народним повір’ям, якщо в сім’ї закінчувалася сіль, то це відбивалось на живаскусній енергії її членів.
   Коли приймали сватів, батьки дівчини казали: «Від добрих людей хліб-сіль приймаємо, а молодця на додачу». Символи сватання прості й очевидні: хліб – жінка, сіль – сім’я і життя. З цих символів безперечно має виток вислів: «сіль землі».
   Під час хрещення дитини, в воду додають сіль.
   Українська жінка, коли хотіла зачати дитину, клала під перину грудочку солі.

*** 
   Старчик казав: «У матері три батька; у дитини три серця; у чоловіка три корінця: два ходять, один родить».

   Природжіння людини мають багато назв, як у прямому розумінні цього слова, так і алегоричних. Наведу

                СПИСОК НАЗВ ЯРИНЦЯ
                В УКРАЇНСЬКОМУ ДУСІ

БАНДУРА

Положив мене      
Козак із Лубен,
Що гра на бандурі
І вночі, і вдень.
Тая бандура не дорогая,
Чорна, як жук,
Волосяная –
Не порветься, не подереться,
Куди потягни –
Все роздається.
                (54; П. Лукашевич., стор. 40)
БОМКО - жук.

Мені Томко пустить бомка.

ВАБИК – мисливська дудка для заманювання дичини.
ВАРГАН – музичний інструмент, на якому грають губами.

ГОРОБЕЦЬ

Горобей да по бочечці скаче,
Заглядає у вороночку:
– Бідна моя да головочка,      
Що малая да вороночка,
Що не влізе да головочка.
                (54; П. Чуб., стор. 77)

ГОРОБЧИК – Penis (у дитини)

ДАН – стовп.
ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ПАЛЕЦЬ
ДІТОРОДНИЙ ЧЛЕН
ДОВБАЛО, довбай, довбач, довбун, долубай.
ДОЄЦЬ

Наш доєць коло яєць.

ДУДА

Дудка в дудки ночувала,
Дудка в дудки штани вкрала.
Гей, дуй, дудка, дуй,
Дудка, дуй, дуй, дуй!
Або мені дудка дай,
Або мені тут заграй!
                (46)

ЖЕНИЛО
ЖИВЕЦЬ - життєва сила, снага, прана.
КАБАКА

Баба діда сповадила,
За кабаку погладила.
                (54; П. Лукашевич., стор. 64)
КАПЛУН
КАЧАН

Ой качан-качаночку,
Качай мене щораночку…
                (54; П. Чуб., стор. 82)

Як я була господиня,
То до міста ходила,
Качана купила,
На городі посадила,
Сім неділь на город не ходила,
Восьмої неділі на городець прийшла.
Вже мій качан розвивається,
У червоні чобітки узувається!
Що я його за стебло,
То він мене за стегно!
Що я його за вершок,
То він мене за чубок!
Що я його за литку,
То він мене за цицьку!
                (54, Хв. Вовк, стор. 152)
КАЧУЛ - головка маку.

Для того й качулиння, щоб терти маковиння.
КИЯХ - качан кукурудзи.
КЛЮКА – пест до ступи.
КОВБАСА

Чоловіче Матвію,
Не бий, серце, в неділю,
Бий мене в середу –
Ковбасою, що спереду.
                (54; П. Лукашевич., стор. 51-52)

КОНИК
КОПИЛ – чоботарська колодка на стояку.
КОРІНЕЦЬ

Срібний корінець, золотий пагінець.
КУКУРУДЗА

Ой я тебе колихав, ворушив...
Кукурудзу біленьку садив.
Зійшла кукурудза моя –
Струнка й головатая;
Зерно солоденьке і тобі любеньке.

ЛЮБИЛО (жарт.) – Любило не дозріло.
ЛЕЛЬ – на честь язичницького божка, сина Лада і Лади, запліднювача. Звідси і характерний жіночий оклик «Ой, леле!». А ще досі вживане слово леліяти, себто яти, при-яти леля. Вислів саме про лелеку, що приносить дітей, теж не випадковий. (Ростислав Шевченко)
МАЛИЙ БОГ
МУДЄ, МУДО, МУДІ (старосл.) – мошонка (розм. – калиточка), зовнішні статеві органи мужчини (яринець і двойко яєчок). Володаря великого мудє в народі називають мудистим.
ОНАДНИК – приманка.
ПЕРЕЦЬ
ПЕСТУН
ПЕЧЕНИЙ ГАРБУЗ
РІГ

Волові роги
Дівчатам між ноги.
                (54; П. Чуб., сто. 117)
РОДОВИЙ СТОВП
СВИСТІЛКА

Рано-раненько
Стиха-помаленьку
Починаю грати на свистілочку.
Ой яке ж то диво було,
Коли все на світі загуло.

СЛУПЧИК – стовпчик.
СОБОЛЬ

Грає соболь з чорной куной.

СОВА

На припічку сиділа –
Сова в п…у влетіла.
А ще буду сидіти:
Друга буде летіти.
                (54; П. Лукашевич., стор. 48)

СОВГАЧ
СОРОМОК – рenis у дитини.
  Це жахливо. Дитина ще не зробила жодного гріха, а вже володіє тим, чого треба соромитися. Подібна мораль травмує дітвака, призводить до цілого ряду комплексів і у подальшому зростанні не сприятиме хлопцеві у його пошуках квіту кохання.
СТАНОВА СИЛА
СТРУК - качан кукурудзи.
СТРУМЕНТ, яким роблять живих людей.
СУНЕЦЬ

Сосунець - зеленець, сунець - молодець.
СУСТАВ

А я хлопець жвавий, жвавий,
Хитаються в мене жили;
Не так жили, як сустав,
Бо межи дівками став.
                (54; П. Чуб., стор. 106)
СЦИКА
ТИКАЛО (ТИЧКА) – паличка.
   у весняних іграх знаходимо легенький натяк на фалоса У грі «Тикало», де одна дівчина кидає тихенько паличку в пелену котрійсь дівчині, а інша дівчина повинна одгадувати.
                (25, стор. 32)
ТОВКАЧ – пест до ступи.

 Товкачики дубовії, сосновії,
Сім літ они валялись,
Поки ступки діждались.
                (32, стор. 578)
ТОПТУХ
УД – від уданий,  тобто красивий.
УШУЛА – стовп.
ФАЛОС або фалос (грець.) – фінік.
ФУЯРА – пастушача дудка; фуя;рити - робити дурниці.
ХАБАЛЬЧИК – придоба ловеласа.
ХЕР – за назвою букви «Х» в слов’янській абетці; родоначальник.
ХРІН
Х...Й – в народі вважається неподобністю.
ЦЮЦЮРКА, ЦЮЦЯ - у народі вважається неподобністю.
ЧАРІВНА ВТЕРЕБИНА
ЧАСТУН
ЧЕРВОНА ЛЮЛЬКА
ЧЕРВОНИЙ ПЕРЕЦЬ
ЧЕРЬ (старос.) – приплід, яєчка.


ШИШКА

У саду дерево отаке велике!
На йому гілля отаке кучеряве!
На йому листя отаке широке!
На йому шишка отака довга!
А ти, шишка моя!
Ти потішко моя!
Покіль жива буду,
Тебе не забуду!
                (60; стор. 96)
ЯВИЛО
ЯВСЬКИЙ СІЯЧ
ЯЛДА або ЯЛДАК – у народі вважається непристойністю; здебільшого, неабиякого розміру чоловічий статевий орган.

ЯРИЛІВ ПЕСТ
ЯТРЯНИЙ ЯРИНЕЦЬ

              РОСЛИННІ СИМВОЛИ ЯРИНЦЯ

ГРИБ – символізує penis у стані ерекції, полову потенцію:

Коли ти мені муж, то будь мені дуж,
А як не гриб, то не лізь у козуб. 
                (54; М. Дикарєв, стор. 234)

КУКУРУДЗА

Ой я тебе колихав, ворушив,
Кукурудзу біленьку садив.
Зійшла кукурудза моя –
Струнка й головатая;
Зерно солоденьке і тобі любеньке.

Де я тебе посаджу,
Моя кукурузко?
Бо на печі гаряче,
На припічку вузько.
                (3, стор. 215)

- Тук, тук!   
- Хто там?       
- Струк.       
- Для чого?         
- Для діла святого.      
Куриця сокоче,
Зернята хоче.
- Як не впустити,   
Зерня втрусити.

Де дівонька була,
Про те знає три села.
На Купала, у кущах,
Знайшла крашений киях.

МАК
На городі мак головатий,
Любив мене дяк бородатий.
                (3, стор. 372)
Як же ти дяк, дяк,
То веди ж мене в мак, мак
Червоненький!
Вирви ж мені маківок
Повний подолок
Червоненьких!

ОГІРОК
Пчілко моя ярая, ловкая,
Припав до твого сліду,
Попав на грядочку,
А там – ба! – зацвів огірок,
Невже ми йому не дамо толок.

ХРІН
Жоно моя, жонусенько,
дивно, дивно, моє серденько.
Усе в нас до втіхи-забави:
Тобі хрін кучерявий,
Мені рутонька яра.
 
ЧЕРВОНИЙ БУРЯК
І батько велів,
І мати казала,
Сама захотіла
Червоного буряка
До білого тіла.
                (54; П. Чуб., стор. 77) 
   
   Головне місце у метафоричній подачі яринця, безсумнівно, є дерево дуба.

Таки дуб, таки дуб,
Таки зелененький!
Таки був, ночував
Козак молоденький.
                (3, стор. 366)

ДУБ – це і символ мужчини:


Ой дубчику драголюбчику,
Ти Івасю, мій голубчику!
Ой дубчику – одно стеблечко,
Ти Івасю, моє сердечко!
                (4, стор. 342)

... і його оздоба:

Ой ліс, дубина, да листочків нема;      
Хорошая дівчина, та сорочки нема.
                (32, стор. 609)

   Усі думки охочого до злуки мужчини обертаються навколо «дуба»:

Шелесть, шелесть по дубині,
З ким я буду спати нині?
(Варіант: «дівки вінки погубили»)
                (3, стор. 358)

Ой заткну я раз у дуба,
Дубом похитаю,
Таки тебе, файна любко,
Любити гадаю.

Ой заткну я раз у дуба,
Дубом поколишу,
Таки тебе, файна любко,
Любити не лишу.
(ф. 28-3, од. зб. 335, арк. 10)

   До речі, Б. Грінченко у своєму словнику української мови позначає, що дієслово «дубитися» (мова йде про penіs) означає перебувати у стані ерекції. («Дубитися» – те саме «шелесть, шелесть» – О.В.)

Він її любить,
І заголить, і задубить.

   У легіника, що вийшов на гульки, «штани дубові».

В мене є штани дубові.
                (3, стор. 140)

...і грає він «у дубову сопілку»:

Папаєнко грає
В дубову сопілку,
Цілує-милує
Данилову дівку.
                (10, стор. 37)

   І які пісні в цього «дубарика»? Слухайте:

Ой на горі дуб колихався.
А на бабу чорт заглядався.
                (3, стор. 418)

Ой береза дуба везла,
Трохи впріла, трохи змерзла.

Ой, дівчино моя люба,
Скинь сорочку, лізь на дуба.
                (3 стор. 621)

А з дуба, з дуба
Бережись, моя люба,
Бо я тебе шаману
Під білую пелену.
                (54; П. Лукашевич., стор. 57)

   Охоча до сексуальної злуки дівчина йде «під дуба»:

Під дубом лягла, заголилася.
                (54; П. Лукашевич., стор. 48)

   І жінка від чоловіка того ж таки дуба жадає:

Чоловіче мій коханий,
Не бий мене кулаками,
Побий мене дубчиком,
Назву тебе голубчиком.
   
   А що буває після гри у «дубову сопілку»? Ось що:
 
Ой затну я раз у дуба,
А в дубі водиця.
Котра дівка моя була –
Тепер молодиця.
                (28, стор. 150)

   Повії приймали парубків на дубових постелях:

Ой а постілка дубова,
Ой то є ганьба готова.
                (2)

   У Катеринославській губернії (Дніпропетровська обл.), у першій половині  ХІХ ст. етнографами була записана «русская народная, заводная, хороводная, застольная, артельная, потешная и грешная» пісня «Дубинушка». У цій пісні дотепно і образно натякується що то є «дубинушка».
   
Ой. Огаша, не ленись,
Подо мною шевелись.

Эх! Дубинушка ухнем,
Эх! Зеленая сама пойдет.

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)