I cьогоднi тута, i завтра прилину

                І СЬОГОДНІ ТУТА, І ЗАВТРА ПРИЛИНУ

Українські народні пісні у поетично-яросвітній обробці автора

(1)
І сьогодні тута,
І завтра прилину,
Бо в куми моєї,
Не губи ; малина.

Ой на горі просо,
Під горою жито.
На піч лазив,
Рибцю красив
Аж цілеє літо.

Така в мене кумася,
Щодень, щоніч - все б ї....я.
Вона, наче пташка -
Мальовані крильця;
Хабальчика вицілує,
Задира спідницю.

(2)
Розвивайся, сухий дубе,
На чотири листи -
Любив козак три дівчини,
Та все до користі.
Одну ї..., другу м’яв,
Третій квітку розвивав.

На вербі сережки, на камені мох, мох,
Йшли дівчата до парубка
Не по одній - втрьох, втрьох.

Як у тій світлиці,
Та й на ложениці,
Вони його обіймали,
Милі хупавиці.
Вони з ним вкладалися,
Розкошами величалися,
Передком і задком
З розбадьорим козаком.

 (3)
Де ж то тая дівчинонька,
Що я в ній кохався,
Що над нею, ще й під нею
Не раз розвивався?
Ой яка ж то була любка,
Мов сонце світилась;
Пригорнутись, стати рачки
Вона не барилась.

(4)
Жили-були парованці,
Колупали пальцем в сраці,
Довгенько ж вони колупали,
Поки пранці* не спіймали.
А спіймавши - заболіли,
За рік за два ізгоріли.
Ой викопали на цвинтарі
                глибокую яму
Та поховали сю безславну пару.
Не стали ж їм ставляти
                хреста золотого,
Тільки посіяли на могилі
                василечків много.

* Пранці - сифіліс

(5)
Ой піду я, піду не берегом - лугом,
Чи не зустрінуся з несудженим другом.
«Здоров, здоров, луже, несуджений друже!»
«Здоров, дівчино! Любімося дуже!»
Ой любилися ж ми з ночі до світання,
На рік, на два напилася того зазнавання.
Стільки розкошів зазнала та й від милоданця.
Світ не чув, світ не бачив такого коханця.
Він красивий, він пестливий, шепче лагідненько,
А вже коником керує неспішно, ладненько.
То дрібцює, то танцює, то йде у розхитку,
Гарнесенько вшанував і вишеньку й квітку.
«Шуми, шуми, розвивайся красно-цвітний луже.
Люблю тебе над всі сили, несуджений друже!»

(6)
Прив’яжу я кониченька до червоної калини,
А сам піду до дівчини на білі перини.
Ой як то ми на периноньці розкішно втішались,
Як лебідь з лебідкою на морі кохались!
Обнялися рученьками, ніжками сплелися,
З дівкою-коханкою гарно пойнялися.
Що то за перинонька - пуховая нива.
«Бери, Галю, золотець, зоставайсь щаслива!»

(7)
«Пливе човен води повен, річкою Сулою.
Як ми добре, моя мила, пойнялись з тобою.
Ти то ловка, ти й весела, у стану тоненька.
Вмієш люльку розкурити, віддатись гарненько».
«Все, що маю, не утаю, тобі присуджаю,
Аби ставив прямцем дана, я сього бажаю».
«Ти бажаєш, я жадаю, ось давай у раю.
Твоя щілка, наче гілка весняна, палає».
«Пливе човен води повен, а за ним весельце.
Любив тебе, любить буду, моє щире серце».

(8)
Гнеться, гнеться калинонька,
Гнеться-погинає,
Молодая утінка
Селезня приймає.

Упав промінь на обліжок,
Упав на перину.
Треті півні кукурічуть,
А їм нема впину.

Не спиняй води у ставу,
Нехай вода рине;
Селезенько, піддай жару,
Щоб достигли дині!

Хто жартує - не бідує,
Той завжди одраден,
Тому зорі світять згори
І все йде до ладу.

Гнеться, гнеться калинонька,
Гнеться-погинає,
Селезенько з утінкою
Добра виживає.

(9)
По садочку походжаю
І сам себе розважаю,
Горобець сидить на яйцях,
Я його зганяю.

Жену, жену горобчика,
Він, знай, підлітає...
Підлітає, пурхає,
Втіху розвиває.

(10)
 «Ой, оріше зелений,
Ти посаджений густо.
Я до кума у ширінку –
А у нього пусто».

«Ой, оріше зелений,
Ти посаджений рідко.
Я до куми під юпчину,
Мац-мац, а там дідько!»

(11)
Не копавши криниченьки, водиці не пити;
Не ї...и дівчиноньки, парубійком слити.
Чи се ж тая криниченька, що голуб купався,
Чи се ж тая дівчинонька, що я женихався?
Чи се ж тая криниченька, що голубка пила,
Чи се ж тая дівчинонька, що мене вдари;ла?
Ой у полі криниченька та ізрубленая,
Та вже ж моя дівчинонька не раз любленая.
Ой у полі криниченька, і ключ, і відро,
Та вже ж мою дівчиноньку поворушено давно.
Ой у полі криниченька та облатаная,
Та вже ж моя дівчинонька не раз лапаная.
Та вже з тої криниченька орли воду п’ють,
Та вже ж мою дівчиноньку щоночі ї....ь.

(12)
Світи, місяченьку,
Та й на всю ніченьку,
Світи нічку, в мандрівочку
До милої на всю нічку.

Ой їду я, їду, жену коня прудко.
Допоможи, Боже, до дівчини хутко,
До дівчини молодої,
До розмови солодкої!

Ночував я ніченьку із милою,
Потішав її яриною.
Запалили свічечки воскові,
Процвітали любощі ярові.
Бо моя дівчинонька, як ярая квітка,
Вона ж бо така, як на небі зірка!
А моя дівчинонька з чорними бровами,
Промовля до мене вірними словами:

«Немає на небі жодної хмари,
Який же ти, любчику, ловкий та ярий!
Як я з тобою обнялася,
Мов меду-вина напилася!
Твоє вино дивне,
Твої слова повні».

«Ой ти, моя дівчино, ярий цвіт,
На ось тобі джмелика на привіт,
Щоб твоє коханнячко зажило,
Щоб твоє гуляннячко процвіло!»

(13)
Туман, туман по долині,
Широкий лист на калині;
А ще ширше - на дубочку,
Скубе голуб голубочку.

Скубе, скубе, ще й буркоче,
Бо голубка того хоче.
Скубе, скубе, роздувається,
Голубонька розвивається.

(14)
Через поле дорога лежить,
Біля дороги спориш шелестить.
На постелі Марфуня розляглася,
Коло неї Марко уклався.

«Що ти, милий, в мене хочеш,
Якої причини?»

«Хочу, мила, лоскоти,
Золотої ниви!»

«Чи ти, Марко, іздурів,
Чи, може, з похмілля?»

«В тебе, Марфо, не п...а -
Запашнеє зілля».

«Хто це, Марку, із тобою,
У постелю вбрався?»

«Це, Марфочко, мій плужок,
Від батька дістався».

«Ой скрипить-рипить нова фіртка,
Не можу ю зачинити.
Без твого ораннячка,
Мені вже не жити».

«На старій гребельці
Новий млинок меле.
Я вже, моя мила,
Не можу без тебе».

(15)
Весною земля цвіте,
Весною розвивається.
На стадників батіжок
Коні озиваються.
«По горосі, коні, по горосі,
Бо по гречці бігають голі й босі!»
«І-го-го! І-го-го!» - голі й босі.
«Левадою, кониченьки, левадою,
Голі й босі бігають лободою!»
«І-го-го! І-го-го!» - лободою.

 (16)
Ой прийшов я до дівчини перший день - понеділок,
Отримав я од дівчини лише жменю сливок.
Ой прийшов я до дівчини другий день - вівторок,
Вона мене цілувала разів таки сорок.
Ой прийшов я до дівчини третій день - в середу,
Вона ж мені підставляла те, що із переду.
Ой прийшов я до дівчини четвертий день - четвер,
Так до мене пригорнулась - трохи я не вмер!
Ой прийшов я до дівчини п’ятий день - п’ятницю,
Затіяли ми дівчиною справжню голуб’ятницю.
Ой прийшов я до дівчини шостий день - суботу,
Утішалися ми з нею до шостого поту.
Ой прийшов я до дівчини сьомий день - неділю,
То-то не дівчина - запашнеє зілля.
«Ой чи приймеш мене, дівчино, на новому тижні?»
«Приходь, приходь, чекатиму, друже дивовижний!»

(17)
Із-за гори вітер віє,
Жито поливає,
На козака худа слава,
Що штанів не має.
Що не має штанів,
Не має й сорочки,
У сусідки щоніч садить
В саду огірочки.

А сусідка, ох і рада.
Живе, не бідує.
Хрумка тії огірочки,
Аж все село чує.
; Куштуй, куштуй ті вгерочки,
А можеш солити.
Як вернеться чоловік,
Не раз будеш бита.

(18)
Кукурудза сіється, кукурудза родиться,
Молодому козакові дуже того хочеться.
Пив він воду-студеницю, жував руту-м’яту,
Усе робив, щоб спокусу собі зав’язати.

В’язав днів мо зо три, розв’язалось мигом.
Глянув: дівка вертлявая, шустра, як та дзиґа.
Він за нею вуличкою, в’юном, веретенцем,
Таки розгулялося молодече серце.

Струковиння ламається, качанчики варяться.
«Гризи, гризи, дівчино, ще й іншим зостанеться.
Гризи, гризи, дівчино, зернята дозрілі.
Кінчається відпусточка, будемо щасливі».

«Гризу, гризу, козаченько, іще буду гризти.
Від такої кукурудзи чимало користі.
Любе твоє вгощення повкидаю в пічку.
Аби мені з тобою день білий ще й нічку».

(19)
Ой ти, дубе кучерявий, широкий лист на тобі,
Козаченьку молоденький, дурна сила у тобі.
Ой ти, дубе зелененький, а лист кучерявий,
Козаченько молоденький на слова ласкавий.
«Слова твої ласкаві, а чортова слава,
Розсипав мені по перині жолудів чимало».
«Я розсипав, дівчинонько, а ти позбираєш,
На борошно перетреш, киселю навариш.
Куштуй кисіль на здоров’я, увечері й вранці,
То спожива не дурна, додає рум’янцю».
«Іди, іди, козаченьку, городом додому,
Та не кажи, козаченьку, що робилось, нікому.
Та не кажи, що робилося уночі.
Як ми втішалися при ясній свічі!»
Ой у лузі при березі розвився дубочок.
Іде козак додомоньку, розцвіта деньочок.

(20)
Болить мене спина
Помежи плечима -
Дайте мені козака
З чорними очима.

Дайте мені козака
З чорними бровами,
Щоб зо мною мандрував
Поміж дубровами.

Дали дівці козака
Бравого Степанка,
Він із нею мандрував
Із ночі до ранку.

Ой на горі, на горі
Василечків много.
Він їй спину лікував,
Проганяв тривогу.

Ой густий очерет
Да й макухуватий.
- Давай, дівчино, іще.    
Вона каже: «Хвате».

(21)
Як була я молодою преподобницею,
Вивісила фартушину над віконницею.
Як побачив мій миленький фартушину,
Враз прибіг, усю роботоньку покинув.

А я ж йому на тарілці білий сир.
А він лізе жартувати, вражий син.
А я ж йому зелененький огірок.
А він мене сюди-туди чмок-чмок-чмок!

Дала йому соложеника злопати.
Він давай тобі соловейком тьохкати.
Дала йому й киселю бузинового,
Щоб не пішов мій миленький без нічого.

Пурхай, пурхай, соловейко рябокрилий,
Гуляй, гуляй, пестунчику ти мій милий!

(22)
Коло млина-ясенина
Зацвіла калина.
Захотіла в саду спати
Молода дівчина.
Захотіла вона спати
Межи яблуньками,
Щоб була розмовонька
Всю ніч з парубками.
Простелила жупанину,
Не вспіла й присісти,
Як загупали яблука,
Зашуміло листя.
Загупали яблука
Червоні і білі.
Молоду дівчину
Парубки обсіли.
Була нічка темна,
Була і розмова.
«Вже не піду в саду спати,
Не піду ніколи».
Котилася зоря з неба
Та впала додолу.
Несе дівка жупанець
Кроплений додому.
Несе дівка жупанець,
Сльози утирає,
Від кого сватів приймати,
Їй-Богу, не знає.

(23)
Баба жвава, дід моторний,
То всміхнеться, то пригорне.
- Люблю, бабо, я три речі,
І всі вони молодечі:
Плуга перти,
М’ясо жерти,
Й терчаника терти.

(24)
Йшли садочком, холодочком
Розвеселі парубочки.
Питає старшого молодший:
«Скажи, друже, дам ті грошик,
Золотий, не мідний грошик,
Що у світі найсолодше:
А чи цукор, чи медочок,
Чи дівчиноньки роточок?»
«Розповім тобі, як знаю,
Ще й нічого не утаю.
А ні цукор, ні медок,
А дівчини передок!» 

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)