Витоки. джерела

ВИТОКИ. ДЖЕРЕЛА

***
   Старчик казав:
   «Від мене заховали мої корені, тому свідчу: корінь  –  це я; і діти мої ідуть за мною».
***
Мої ви любі, мої ви рідні,
Ніхто не знає ваших корінців.
Тому в собі шукайте відповідність,
Вся ваша суть у джерелі батьків.
***
   Вчив мене Старчик:
   «Немає значення, Саню, на чім ти зупиниш свій зір: на джерелі, з якого починається ріка, чи на морі-океані, в який та ріка впадає. Головне  –  чітко визначити для себе: чи робити собі будівлю біля джерела, чи піти під вітрилами великою водою».
***
   Казав, був, Старчик своїм братам:
   «Світ без таїни, що хата без печі, або день без сну».
***
   Більшість речей не належать людині. Ми є власниками лише трьох «В», це: вибір, воля, відповідальність.
***
ХАТКА НА КУРЯЧИХ НІЖКАХ
   
   Хто з вас не чув про хатку на курячих ніжках, що стоїть до лісу передом, а до світу  –  задом. Повірте мені, немає такої людини, яка б не зустріла тую хатку у своєму житті. І хоча лячно сказати оті магічні слова: «Стань до мене передом, а до лісу задом», але як треба! Живе в тій хатині невмируща бабуся - берегиня ладу. Боятися її не варто. Чи є щось погане в тому, якщо вона навчить вас літати, прибирати свою світлицю і готувати Сому – чарівний напий безсмертя. Варто віддати все за те, щоб її кіт розповів вам веди прабатьків, а сова підказала як мандрувати у темряві. Діточки мої, дай вам, Боже, якнайскоріше надибати тую хатинку. І хай не зрадить вам ваше прагнення усотати нетлінну мудрість. Відтоді, де б не носили вас курячі ніжки, ви завжди перебуватимете вдома.
***
   Запитали якось Старчика:
   «Учителю, ти так довго ходив дорогами України. Скажи, що над усе вразило тебе у твоїх мандрах?»
   І він не замислюючись відповів:
   «Міста, що не знають своєї Батьківщини».
***
   Переважна більшість людей робить усе, щоб розвіяти темряву ночі, замість того, щоб у тиші дочекатися світанку.
***
   Той казав: «Коли б не співав півень, не зійшло б і сонце». Другий казав: «Коли б не було місяця й зірок у небі, то не прийшла б по півника лисичка». А я кажу: коли б не вкрала лисичка півня, то не пізнав би я ранкової тиші!
***
   На велику копицю – багато мишей; на одне поле – багато горобців; на одне зерно мої очі.
***
   Дніпре-брате, біля тебе завжди згадую святий Йордан і Йвана. І тоді падаю крижнем у воду і лежу так, аж поки не почую шепіт водички: «Це все, що потрібно твоїй душі».

***
   Найчарівніший момент, що може статися в житті кожної людини, – пробудження душі, духовне народження.
   Людський загал вважає, що кожний представник homo sapiens має душу.. Але той, хто іде далі у внутрішній світик, раз і назавжди зустрічає вічний вогонь великого Єднання. І тоді ощасливлений мандрівник із піднесенням вигукує: «Є тільки Бог! Нікого, крім Бога!» З того моменту він уже не може відчувати себе відокремленою одиницею, індивідом, особистістю... Він стає неосяжнім у сприйнятті Божественного Ладу. Він починає випромінювати світло, яке всотує його єство звідусіль: від сонця, від місяця, від зірок, від річок, степів, гаїв... Він уже ніколи не скаже: «Я відчуває себе знесиленим, спустошеним, порожнім...» Така даність чекає на кожну душу, яка жадає пробудження, прозріння у мороці буденної коловерті. Той, хто спить, бездумно бубонить за своїми наставниками: «У кожного своя планида. Мені Господь відкраяв мат долі, і більшого я мати не можу. Скінчиться мій вік, виснажиться, зов’яне тіло, і моя душечка піде на Божий суд і розсуд». Такі люди, мов сліпі кошенята, мов ті пташата, що бояться розправити свої крила і рушити з гнізда у щасливий політ.

  «...і моя душечка піде на Божий суд і розсуд».

   Безсумнівно, у цій думці є правда, так би мовити, частина правди. Ціла правда являється мислячому серцем тоді, коли він ще за життя осягне суть, що душа не полишає зв’язок з Космічною Душею. Бо ніхто з нас не одинак, не острівець. Чичка у лузі – не квітка, а увесь луг; дерево в лісі – не деревина, а ліс; кам’яний виступ гори – не скеля, а гора; зірка на полотнищі ночі – не зірка, а зоряне небо.
   Подивимось на це таким чином. Майже у кожному подвір’ї українського села є колодязь. Усі колодязі виглядають ніби відокремленими один від одного. Але підземне джерело, з якого всі колодязі беруть воду, одне. А це підземне джерело, у свою чергу, поєднане з іншими водами: річками, морями, океанами.
   Ще один приклад. Ось дерево клену, густо-рясно вкрите листям. На перший погляд може здатися, що кожен лист існує окремо. Але якби листочок-одиниця міг мислити, він би дійшов до думки, що і він, і всі сусідні листочки, поєднані єдиною гілкою; гілка, в свою чергу, поєднана з іншими гілками, і всі вони є складовими одного дерева, що коренями своїми вросло у ґрунт і живиться соками землі. І якби той листочок став мислити далі, він би утямив, що і кленочок, і всі інші дерева, суть діти однієї матері – Матінки-Землі, а сама Земля – лише кленовий листочок на Всесвітньому Древі.
   Кленовий листочок – малесенька частка Безмежної Цілісності. Тому не має значення, чи відокремлює себе людина від інших, чи ні, її душа – краплина єдиного Океану-Душі.
***
З усіх стихій, вода – найм’якіша.
З усіх стихій, вода – найсильніша.
Стань водою, то й підеш
                і низом, і горою.
    
ВЕЛИКЕ Й МАЛЕ

   Грали весілля, на яке запросили й Старчика. Один з боярів, доволі цікавий чоловік, сів біля нього і запитав:
   - Старчику, я чув, що ви вчите про макрокосм та мікрокосм - велике й мале, ніби ви стверджуєте, що вони тотожні, і що між ними існує постійний зв’язок. Я розумію: мова йде про Всесвіт і Людину? Якщо це так, поясніть мені все більш простою, дохідливою мовою.
   - Чому ні, - сказав майстер. - Дивись, - він показав рукою на величезний весільний коровай, - оце, - сказав, - макрокосм, тобто велике. А оце, - взяв у руки бублик, - мікрокосм, тобто мале. Може здатися, що коровай і бублик існують порізно, що вони різні, але це не так. - поклавши бублик на верхівку короваю, Старчик вів далі: - Вони тотожні і нероз’єднані, бо зроблені з одного борошна, яке було змелено з одного зерна.