А як ляже, приголубе, то вже звiсно, що там буде

А ЯК ЛЯЖЕ, ПРИГОЛУБЕ, ТО ВЖЕ ЗВІСНО, ЩО ТАМ БУДЕ

Тіло на тіло,
Дар на дар,
Радість на радість, –
Ось три взаємопроникнення пари,
Що робить злуку священною.

                БАДАЛА*

Як же ти коваль, коваль –
То ти мене поваль, поваль
Та й підкуй!
А як ти не зумієш
Та й не розумієш –
То й не псуй!
(Вовк, 1898, с. 64)

   Давнім українським словом бадала я позначаю те, що в світі називають коїтусом. В цьому слові чується радісний вигук мужчини (Ба!) від того, що жінка, яку він жадає, «дала» йому свою згоду на спіткання. Взагалі дієслово бадалатися означає – займатись чимось цікавим і необхідним.
  Чоловік і жінка – дві половинки, дві полярні енергії. Під час зустрічі двох електричних полюсів замикається контур і виникає світло. Утворюється коло, магічне коло, коло зцілення, коло гармонії, коло Праві.

Я з плюсиком, ти з оником.
Гарцюю яро коником.
Плюсик у онику, як зірка у домику.

   Містики Сходу стверджують: якщо бадала триває півгодини, то можна побачити навколо пари електричне коло.
   Священний акт злуки для сучасної людини вже не є таким, більшість дивляться на бадалу, як на тілесну утіху; звідси виник термін «займатися любов’ю».
   Цивілізація тримає наш мозок у напрузі. Чим більше напружений мозок, тим швидше закінчується бадала, швидше настає виверження сім’я, тому що напружений ум вишукує лише одне – ходи скорішого розслаблення. Після викиду ведогню* (*ведогнем я позначаю внутрішню енергію, те, що для йогів є прана, для даосів енергія ци) приходить відчуття знесилля, а не розслабленості. Одне діло розслабитись, знесилитись – зовсім інше. Розслабленість означає, що ведогонь знаходиться всередині, а сама людина відпочиває. При розсіванні ведогню втрачається сила, після чого ми можемо відчувати лише знемогу.
   Ах, як треба обом закоханцям мати це коло! Існує коло – і пара – то вже не два індивіда, а одна плоть, течія єдиної енергії, єдиної сили. Стан тотального входження в живаскус дарує глибоке задоволення, і, як наслідок, міцне здоров’я.  Втонувши одне в одному, ми опиняємось в океані Космічного сяйва.
   Хміль єднання має особливий смак у стосунках між чоловіком і жінкою. То справжні космічні жнива!
   
Що то в мене за гуляння,      
Коли нема притуляння!
                (3, стор. 300)

   Священний акт єднання не знає жодної зверхності чи підлягання. Тут діють закони взаємоповаги і рівноправ’я.

Чи скрипонька гарна,
А чи смичок?
Чи жіночка досконала,
А чи мужичок?
Обоє, як явище світовоє!

   Сила, що подвигає пару до взаємного «жартування», запалює в їхніх душах палкий вогонь торжества, як у мужчини:

Чи чуєш ти, Павле-брате,
За вгородом качка плава,
За вгородом качка плава
З маленькими качатами,
Добре спати з дівчатами.
Шо на лавки чавусь!
І на покуті чавусь!
Марусино, серденько,
Чавуси! Чавуси!
                (16, стор. 283),

...так і у жінки:

Захотіла калача
З медком, з медком,
Я ж була
Да під парубком.
Я ж думала –
Умру, умру.
А я ж цеє
Давно люблю.
                (51, № 298)

   «Варити кисіль» – справжнє мистецтво.

Красна рілля,
Біле насіння,
Хто уміє – посіє,
А хто не вміє,
Той і ступити не сміє.

   Один з даоських текстів про кохання гласить: «Займатися любов’ю з жінкою – те саме, що летіти гатала на кобилі, загнузданій ветхою вуздечкою, або так само небезпечно, як зводити стіну над глибоким проваллям, дно якого всіяне гостряками. Та якщо мужчина вміє зберігати свій чжин (фалос), він у абсолютній небезпеці з жінкою».
  Так і є.  Невмілий парубок шукає близьких стосунків з жінкою, і разом з тим боїться наближення омріяного акту. 

Нікому так не вдалося,
Як нашому Юрку,
Сто рублів заплатив –
Не попав у дзюрку.

Учила мене господиня:
–Під фартушком чорна скриня,
А ти того не знаєш,
Біля цицьок шукаєш.

   У його грудях грають шторми переживань, а в голові розтроюдженою вавкою сидить думка:

Ой плачу, я плачу –
Ї…ся не вмію.
               (54; П. Лукашевич, стор. 43)
       
    Його молодечий страх перед жінкою можна зрозуміти. Але є мужчини, які вважають себе майстрами на цій штуці, у поводженні з жінкою вони гонористі і самовпевнені, хоча насправді то найтемніші невігласи і носії жіночих страждань і незадоволення. Ось один типик такого «постільного силача»:

Іванко упився,
На жінку звалився,
Борода у муці,
М’ясо у руці.

   Ось другий:

Прийду до неї,
Ляжу на неї,
Зжену охоту
До сьомого поту,
Та й солодко засну.

    Такі мужчини бачать жінку виключно як засіб, за допомогою якого вони позбавляються зайвої енергії. Дії таких «гоголів» у постелі (про обмін осолодою, про обопільність вони, навіть, не мислять) більше нагадують акт мастурбації. «Зробив своє діло, зліз і одразу ж захропів» – слова драматичного монологу тисяч і тисяч нещасних жіночок. 
   Та якби ж вони знали… Хто піддає осміянню дівчину за надмірну сором’язливість, той нездатний як слід поводитися з нею і подібний до скота. Коли нею оволодівають поспіхом, не зачарувавши спершу її серця, вона відчуває страх, трепет, сум’яття і ненависть. Бо ж не відчуваючи задоволення в коханні, ще й  пригнічені тривогою, вона стає розпусницею або ненависницею чоловіків.
   Хоча є жінки, які беруться себе втішати і заспокоювати: «У мене хоч такий є. А он сусідка Наталка ночами ридма ридає, бо чоловіка не має». Ї вся її радість в одному:

Ой ти гудз – я петелька,
Ти пощупав – я раденька.
                (60; стор. 8)

   Одна з пісень мовби попереджає: невіглас, який дивиться на злягання, як на окрему звичку, не тільки не втішить свою любку, але й наробить біди під час зачаття дитини:

На припічку під кожухом
Справив хлопця з одним ухом;
– Чоловіче, що ти робиш,      
Чому хлопця не доробиш?
                (14, стор. 247)

   По-справжньому обізнаний на цій справі мужчина знає, що жіноча жага прохолодніша і зростає повільніше, ніж чоловіка. Такий любас нічого поспіхом не робить, він «умочить кончик і головку», потім «ніжечки стискає і потрошечки пускає», ще й нашіптує красуні у вушко:

Ти ж моя да Марусенько!
Я ж тебе помалесеньку...
                (54; П. Лукашевич, стор. 53)

   Таким чином він робить злуку утішною піснею як для себе, так і для своєї «рибоньки»:

Нікому так не дивую, лиш тому музиці,
Як заграє на постелі – чути на полиці.
                (3, стор. 442)

   Статевий альтруїзм, тобто намагання принести в першу чергу задоволення статевому партнеру, без чого немислиме власне задоволення, яке здійснюється не за обов’язком, а від душі, з любов’ю і бажанням, достатньо рідкісне явище. «Тих, хто дає» в цьому розумінні, як і в інших сферах життя, набагато менше, ніж «тих, хто бере», «добивається», «вимагає» і т.п.
   Слава Богу, в Україні ніколи не бракувало справжніх чоловіків, які могли годинами «благословлятися в одно»:

Ой наш батенько все тужить,
Цілу нічку матір мотузить...
                (50; стор. 136)

Колисала баба діда
З вечора до обіда...

Орав милий цілий день
Та посіяв конопель...

які несли жінкам незабутні враження від пізнання. Згадаймо нашого славнозвісного Джиґуна:

Я нікому не давала,
Лиш раз джеґереві.
Джеґерь мене розохотив –
Дала б й огиреві.

Ой спасибі тому ковалю,
Що сковав дитину
Під сию годину.
І ковав, і хотів,
І, куючи, не впотів,
І ніжками не тупав,
І в рученьки не хукав,
І добро, і тепло
Добувати було.
               (60; стор. 40)

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)