Я - очевидець свого життя

Я - очевидець свого життя. Я - його свідок. Я бачив не раз його збоку, згори, але жодного разу знизу.

Воно було різне. Солодке, як мед. П'янке, як цілунки. Солоне, як хвиля в Біскайській Затоці. Гірке, як полин на Змієвім Валу. Тепле, пружке, дороге і кохане.

Я виносив його, загорнувши у ковдру, зі сну, де померли усі, хто знали мене до появи у світі цьому. Я схилявся над тілом своїм після бою, торкався чола, очей і шепотів: "Прокидайся. Молитву твори. Світ - в тобі. Ти - у світі".

А потім мені казали, що нічого такого не булО. Просто трапилось щось, якась несумісність, реакція на просту процедуру. Просто випий снодійне, про все забудь. Завтра тебе випишуть. Будеш здоровим.

Можна забути усе. Натиснути клавішу "Delete". Там де літо твоє було, стане зимно і пусто. Наступного року на полі цвістиме мак. А цього року на ньому цвіте брюсельська капуста і волошки цвітуть не в житі.

Але я не забуду. Можу вмістить багато мандрівок крізь стіни, тунелі та чорні діри. Втрачати тіло не страшно. Мертвому не болить. Страшно нічого не пам'ятати...