Мандри

МАНДРИ

***
   На ковіньці в Старчика були вирізані слова:
   «Свідомість кроку – вірний напрям».
***
   Повістив мені якось Старчик:
   «Настав час і подався я в мандри, а кого зустрічав по дорозі, благав щиро: «Не дорікай собі! Не гнівайся на себе! Ти не робив помилок. Просто книга, яку ти читаєш, написана неуком». Іще благав я людей: «Як набридне вам дорога, не забувайте: лише ступіть крок праворуч чи ліворуч від дороги, і ви опинитесь на землі, де не треба читати безглуздих книжок».
***
   Один чоловік сказав Старчику:
   «Шкода мені тебе, друже, все блукаєш світами. З твоєю мудрістю ти міг би жити в палацах, а з твоєю духовністю – серед святих старців у монастирі».
   На що Старчик відповів:
   «Не жалій мене, брате. Будівлі, що ти назвав, як дві башти однієї брами. Маючи мудрість і духовність, чи варто стояти на одному місці, коли непізнаний шлях пролягає крізь браму?»
***
   Старчикова порада:

   «Птах ніколи не загубиться в океані. Компас завжди вказує на північ. Не вподобляйтеся компасу, але навчиться не губитися».
***
   Між конем і возом – голобля. Батіжок зостав собі, навіть якщо кінь утече, а віз залишиться без коліс.
***
   Є люди, що чули про існування райського озера, але ніколи не  шукали шляхів до нього. Таких переважна більшість. Та мене дивують представники плем’я шукачів, котрі, крізь всілякі пригоди і перешкоди, досягають-таки чарівного озера, а потім знову вертаються до гомінкого базару, і тішаться думкою, що колись, у майбутньому, ще не раз побувають біля цілющої води.
***
   Ось це чув я від Старчика:

   «Посох старця потрібний тобі, юначе, і тоді, може статися, коли твоя голова посивішає, ти знайдеш крила».
***
БАЙКА ПРО МАКАРА

Ходив Макар від хати до хати,
Все шукав, де б його переночувати?
Вже й сонце всміхнулось з-за небокраю,
А він – все шукає...
Не буде йому спокою ні другої, ані третьої ночі,
Аж поки самі собою не стуляться очі.
Чи ж треба у Господа крівлі благати?
Де ліг, там тобі ліжко і хата.
***
ТРИ ЩАБЛІ

   Земне життя існує для того, щоб кожен індивід (без виключення), спираючись на крила свого зростання, зробив вчасний стрибок і опинився у безмежжі Цілого. Слово «яйце» своєю міфологемою свідчить саме про це, де «Я» – індивід, а «Це» – Ціле, Абсолют, Бог...  Для поєднання «Я» й «Це» дають людині пройти три щаблі (три сходинки): гурт, одиноцтво, Ціле.

ГУРТ (щабель перший)

   Ми народжуємось серед людей, зростаємо серед людей... Ми набуваємо знань, набуваємо певного досвіду, певного авторитету, ведемо боротьбу «за місце під сонцем». І так уже заведено, що всі проблеми, всі негаразди на життєвому шляху приходять до нас ззовні. Некмітлива людина, обтяжена життєвими проблемами, убачає в оточуючих причину своїх бід і, щоб виправдати своє бідацтво, покладає відповідальність на інших. Таким обертом спливає одміряний вік, і виснажений до останку «борець» іде на вічний спокій, не знайшовши спокою за життя.
   Мудрець, втямивши, що світ недосконалий, і шукати в нім щастя – річ марна, бере всю відповідальність на себе і починає досліджувати свій внутрішній світ.

ОДИНАЦТВО (щабель другий)

   Терпіння і наполегливе осягання свого духовного світу, поступово підводить мудреця до відкриття, що всі гаразди переховуються у власному серці, а досягши сокровенного центру душі, у нього з’являється можливість лагідної розмови з Сущим.
   На другому щаблі здійснюється відхід від гурту і перехід на простір особистого прояснення і прозріння.

ЦІЛЕ (щабель третій)

   Тільки після того, як мудрець пірне у колодязь душі, він опиняється у обіймах Цілого. Звільнений від власних примх і бажань, він віч-на-віч стрічається з Богом, бо Бог і є Ціле. Все суще належить Йому. У цей неповторний блаженний момент не лишається нічого, як тільки вигукнути: «Осанна! Немає нікого, хто б заважав окриленій душі радіти Космічному співзвуччю! Немає мене! Є тільки Бог!»  Воістину так.
   
   Присутність «добропорядних» напоумлювачів, наявність власної персони, заважає відчути довколишню Божественність. Коли ж особа стає порожньою від самого себе, – миттю з’являється Творець. Він завжди був поруч, і тільки чекав твоєї здачі. Як дударик дує в свою дуду, вилучаючи з інструмента чарівні звуки, так Творець вдихає в людину, що стала на третій щабель, чудесну пісню, Царицю-Пісню. І тоді життя стає справжнім святом. Немає в цілому світі нічого найпрекраснішого, ніж відчувати, як Бог дихає через тебе!
***
   Хтось сказав:
   ; Все добре, що добре завершується.
   Старчик сказав:
   ; Все добре, що йде у безмежжя.