Уже не спеть, как раньше пелось...

Вот снова осень,
       а душа
         за лето так и не согрелась.
И от себя не убежать.
Уже не спеть, как раньше пелось.
Когда-то временная  грусть,
        теперь хроническою стала.
И слез моих не видно пусть,
            но в горле ком…
Я так устала
         ждать, когда кончится война,
            когда реальность станет прошлым.
Моя душа сейчас больна.
Ее не лечат. Режут. Острым.
И даже те, кого люблю…
         (а, может быть, кого любила?)
  не понимают боль мою
         и равнодушно смотрят мимо…
Не равнодушно?
         Может быть…
               Но  нет  желания прикоснуться.
Скорее, хочется забыть.
         А еще больше, вдруг, проснуться
  и улыбнуться новостям,
         кошмарный сон забыв мгновенно!
Но рвет реальность по частям,
         как инквизитор...
                постепенно...
От боли хочется кричать!
              Бежать! Спасать! Закрыть собою…
Кто предал, всех разоблачать.
              И сделать выдох после боя…

Но завтра
             внутренняя дрожь
                не даст забыть про все утраты…
Вновь c нами будет плакать дождь,
              в туман холодный плечи прятать…
.....................
      И  снова осень…
                А душа
                за лето так и не согрелась…
       И от себя не убежать…
                Уже не спеть, как раньше пелось…

11.09.2014


І знову осінь… А душа
 за літо так і не сміялась…
І де в страшній війні межа?
Не заспівати  як співалось…

Колись був тимчасовий сум.
Тепер він став просто хронічним.
Від сліз моїх гірких і дум
Цей біль, здається, буде вічним…

Я так втомилася чекать,
коли війна минулим стане…
І сил немає, щоб мовчать.
І чим, не знаю, гоїть рани?

І навіть ті, кого люблю…
ні… певно ті, кого любила,
не розуміють біль мою
Їх серце мов камінна брила.

Забути хочеться скоріш!
Або прокинутись від сонця!
Не плакати від горя більш!
Щоб світ був мирним у віконці.

Але реальність рве в шматки!
Як  інквізитор!  Поступово…
В очах… В очах лише жахи…
І так все є цілодобово.

Від болю хочеться кричать!
Допомогти! Вкрити собою.
І зрадників всіх викривать.
І видихнути після бою.

Але назавтра тихий дощ
Нам нагадає наші втрати…
Туман накриє землю вздовж…
І чути десь як тужить мати….

І знову осінь… А душа
 за літо так і не сміялась…
І де в страшній війні межа?
Не заспівати  як співалось…

20/06/2024