«Чи вистачить волі журбі твоїй
З ангельської сурми гриміти –
Страшного суду віщунки, мелодію бурі…»
(Р. М. Рільке)
Віщуни.
Вони не шепочуть,
Не приносять свою вістку таємно
Від серця до серця,
Не ховають свою офіру
На вершині свого духу,
Вони кричать голосом грому,
Звуками, що тремтіти змушують
Навіть дуби віковічні,
Не те що осики,
Кілками з яких звикли
Пробивати чорні серця упирів
Люди, що літати над лісом
Вміють.
Віщуни говорять
Голосом бурі,
Що валить віковічні смереки,
А не те що трухляві липи,
Що бачили, як були молодими
Сини Ярослава (того, що Осмомисла)
І горді мури давнього Галича.
Але віщунів все одно
Ніхто не чує
Ніхто…
Голос вiщунiв
© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №214091200800
Свидетельство о публикации №214091200800
Рецензии
Кому дано почути - почує.
Не тепер - так згодом.
Аби не запізно.
Шановний Шоне, у Вас надзвичайно прониклива творчість.
Ладослава Идущая 29.06.2016 18:03 • Заявить о нарушении
Не тепер - так згодом.
Аби не запізно.
Шановний Шоне, у Вас надзвичайно прониклива творчість.
Ладослава Идущая 29.06.2016 18:03 • Заявить о нарушении
Дякую за такий відгук і таку високу оцінку моїх творів!
Шон Маклех 03.07.2016 00:16 Заявить о нарушении
Шон Маклех 03.07.2016 00:16 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.