Вiра. довiра

ВІРА. ДОВІРA

   Віра - як жінка. З якою побрався, з такою й живеш. Буває, що чоловік одружується вдруге, втретє, вчетверте…, а щастя так і не знаходить. І вже десь під кінець життя сурмить йому в серці думка: «Чи не був я сліпим тоді, коли вперше став під вінець, що не зміг розгледіти і відчути: то ж і була моя справжня любов?!..»
   Безперечно, можна помилитися з першим одруженням, і з другим, і з третім, а в четвертому знайти ту омріяну і неповторну подругу життя. Так, все може бути. Сила в одному: жити з кимось без любові  ;  це справжнє пекло.
   Біда цього світу ще в тому, що дружину синові своєму вибирають батьки, не спитавши кровинку свою, чи бажає він цього шлюбу? Зерно батьківського гріха несе в собі плоди майбутніх страждань живої людини. З одного дерева зростають п’ять, з п’яти  -  десять… І от уже цілий ліс стає навколо чоловіка, де так легко загубитися і сконати.
   Бачачи це, діти просять своїх батьків:

«Ой ви, тати,ой ви, мами,
Не сватайте діти сами.
Нехай вони сватаються,
Коли вірно кохаються».

   Віра - як жінка. І ставитися до неї треба, як до жінки. Бо вона несе в собі ніжність і ласку, мир і тепло, вірність і любов.
   Чоловіче, не дозволяй нікому втручатися в твій сердечний пошук, - і тоді вся земля забуяє перед тобою вічною гаївкою, гармонія в коханні піднесе твою душу до незнаної високості, а очі твоєї коханої зацвітуть волошками чарівної пісні: «Єдиний!» Що тоді лишиться тобі, як не затьохкати соловейком: «Єдина!..»
***
   Старчика запитали:
   «Що таке довіра?»
   Він відповів:
   «Довіра існує тоді, коли забуваєш такі слова, як «навіщо?», «поклянися»; коли ти готовий розсміятися ще до того, як твій односердець зачинає казати сміхотвір».
***
Безбожники, і ті, хто вірить в Бога,–
Ви сидите в одному кораблі.
Світ - океан. Незримая дорога.
І час летить… а все нема землі!
***
   Грабіжника легко переконати, що всі його предки були творцями-доброчинниками. Мисливця легко привести до думки, що він саме милосердя. Лицаря віри ніколи не переконаєш у тому, що він зайда-загарбник на полі людського духа.
***
   Старчикове звітування:
   «Вклоняюсь братам, які входять у мій Храм і кажуть: «Нам не треба твоєї віри. Нам цікаві твої казки».
***
   Сказав мені якось Старчик:
   «Прийшов час, Саню, відкрити тобі переді мною дверцята свого серця, бо маєш віру у мене, а довіри не маєш. Від того мало користі тобі од об’явлень моїх. З вірою не раз засумніваєшся, з довірою  -  забудеш про сумнів свій».
***
   «Кого слухати?» - з таким запитанням звернувся до Старчика шукач істини.
   «А хіба що?»
   «Ти кажеш одне робити, інший Старчик  -  інше».
   «Зважай сам, - відповів велемудрий. - Один знахар глиною лікує, другий цвітом, що на тій глині росте. Так ото й ми. Головне тут  -  довіра, а ще  -  бажання видужати якнайскоріше».