ДУША. ТIЛО

ДУША. ТІЛО

***
   Запитали якось Старчика:
   «Про що нам більше дбати: про тіло, чи про душу?»
   На що мудрець відповів:
   «Чи дасть бджола меду, якщо не буде бавитися з квітками? Чи зацвіте липа, якщо не буде пити соки землі? Чи дочекаєтесь ви весни, якщо не подбаєте про свій дім і про піч теплу? Тож вінчайтеся з природою, бо немає душі в сухій деревині, бо не літає той птах, у якого послаблені крила».
***
   Один чернець сказав раз Старчику:
   «Для того, щоб виплекати праведну душу, ми не даємо тілу розкошествувати. Тривалі пости і молитви  –  ось наш шлях до стяжання Святого Духа».
   «Ото якби почув тебе Соломон, – мовив Майстер, – він би сказав: «Є шлях, що виглядає як праведний, а в кінці його пекло», а Епікур би додав: «Все природне легко, а пусте важко досягається».
   «На що ти натякаєш?»
   «О, Боже мій! Чи ти не розумієш?»
   «Ні».
   «Що то є тіло?»
   «У Писанні сказано: «Всяка плоть  –  сіно», «Плоть ; ніщо, дух животворить!»
   «Добре. А що є  душа?»
   «Вічне у тлінному. Тимчасовий гість у бренному тілі».
   «О! – вигукнув Старчик. – Саме так  –  гість! А тепер скажи-но мені: чи відчуватиме душа-гість пахощі духа, якщо тіло-господар схоже на суху деревину? Чи дістанеться Вирію знесилений птах?..»
   Тут вже не втерпів чернець, тупнув зі злості ногою, трохи-трохи не вдарив сиваня палюгою, а потім повернувся та й побіг до монастиря. А Старчик всміхнувся і сказав:
   «Ні, не схожий він на суху деревину…»               
***               
   Гірко мені бачити, як людина знущається над людиною; та ще гірше мені від того, коли я бачу, як людина знущається сама над собою. І тоді, звівши очі до неба, хочеться мені заволати за Ісусом:
               
«Отче, відпусти їм, – бо не знали, що чинили вони!
Бо не знають, що чинять!
Бо не будуть знати, що чинитимуть далі!..»
***
   Душознавця Старчика запитали:
   «Чи дійсно те, що очі – дзеркало душі?»
   «Справді так. – відповів Старчик. І одразу ж додав: – А душа, як мусульманська жінка – завжди під паранджею».
***
   Віршована настанова Старчика одному з учнів:

Хай суть торкнеться твоїх вух:
В бурхливім морі – Човен  –  Дух.
Кляни Нептуна, Небеса,
Облай святого Миколая…
Але човна…
Затям, що він  –
Твоя надія золотая!
***
Людська душа – добірне є зерно.
Та всяк живе чомусь без віри у цвітіння.
О пам’яте! Була ж не так давно
Вона із сестрами у Колосі прозріння!
***
   Як багато прагне мати тіло. Ще більше сподівається отримати розбещений ум.

«Дайте мені різних цяцьок, щоб у оці грало,
а ще дайте медку, щоб до вуст смакувало,
а ще дайте довгенько поспати, на теплій печі у світлій хаті,
а ще дайте красно вдягатися, щоб було чим перед сусідами вихвалятися,
а ще хай веселої вшкварять музики, бо без цього всього, я наче каліка».
   
   Знайома пісенька, чи не так? Тільки от що дивно: задовольніть забаганку такої людини, і вона не відчує себе щасливішою ні на йоту. Тимчасове піднесення, викликане зовніми речами, призводить до ще більшої гіркоти. Подібні примхи не мають насичення, а відтак - чи варто сподіватися на одужання від такого «каліцтва» і духовного зубожіння?
   Здороводум, підмічаючи вади своїх одномовців, скеровує свій зір на інші цінності і вже ніколи не турає ні тілечку своєму, ні прагнучому розуму.
   Здороводум підкоряє свою волю - волі Всеблагого Творителя; він вимітає з тіла (немов із хатини) всеньке сміття й павутиння, щоб на покуті серця свого прийняти жаданого Гостя. Присутність Небесного затьмарює земну клопітню. На зміну замацаній пісні суспільної жаги, приходять золоті слова - хая радісному, спокійному життю, під оберегом неспотвореної натури.
***
Жалій, брате, своє тіло,
Не роби зайвого діла.
Не хапайся за життя -
Дух не знатиме ниття.
Коли в згоді тіло й дух, -
Лет твій буде, як той пух!
***
Зручний одяг, проста їжа, -
Це для мене наймиліше.
Зайвих клопотів не маю -
Серцем тяжко не зітхаю.
Як в душі моїй вселад,
Кожний стрічний мені рад.
Так-то, дітки. Це лиш треба,
Щоб стяжати милість Неба.
***
Погана страва - перележані груші.
Гірка яв - непробуджені душі.
***
   На Сході, просвітлі майстри розповідають своїм учням притчу про рибу, яка плавала в океані і питала кожну стрічку рибину: «Що таке вода, і де її шукати?»
   Кожного разу я згадую сю мудру оповідку, коли чую роздуми цікавих над тим, де в людському тіли знаходиться душа? Одні доходять висновку, що душа міститься в серці; інші твердять, що вона перебуває в голові. Є думка, що душа розташовується в животі біля пупа...
   О марнодумі! Чи не схожі всі оті пізнавальники на рибу, що шукала воду? Чи може бути Душа меншою за людину? Аж ніяк!! Вона як Всесвіт не має ні меж, ні кордонів. Людей, тварин, птахів, гадів - багато, а Душа - одна. Чуєш, рибко? Душа в нас, а всі ми - в Ній. Не треба дробити сонях життя, не варто море ділити на краплі. В нас Сонце одне, Повітря одне, одна Земля, і Душа єдина!
***
Тіло живе – просить і дає; тіло й природа – одного роду.
Мозок мізкує, думки порядкує; думок тьма – печаль одна.
Душа віщує, нічим не гордує, тому вірно життям прямує.
***
Той, хто хоче мети досягти,
Має прикласти чимало зусиль.
Це є діло звичайне.
Це життєвого прояву сіль.

Якщо хочеш душі досягти,
Якщо хочеш втонути у Бозі,
До останньої краплі себе присвяти
Цій відвертій священній Дорозі.
***
Достиглий плід має упасти.
Дозріла душа – злетіти на найвищий ступінь Небес.
***
   Тілесне життя починається з народження і закінчується смертю. Духовне життя у переважній більшості людей починається з задоволення, зростає до відчуття щастя, потім знов опускається до задоволення і закінчується абсолютним розчаруванням.
   Ті люди, які спираються на Небесні сходинки, починають із задоволення, проходять крізь щастя й нещастя, і врешті-решт досягають гавані блаженства.
   У світі, створеному Вседержителем, жоден народжений не приречений на нещастя, інакше навіщо дано йому життя? Істинно: всі мають однакові можливості. Той, хто може це осягнути, утямити, полишає селище Людське, де шукають лише тимчасових насолод, і сміливо стає на шлях, який веде до оселі Блаженство. Там бо тимчасове перетворюється на вічне.
***
Як тілечку зле, ум шукає допомоги.
Як розум хорує, – на поміч приходить душа.
Тільки душа і втішає, і лікує,
Бо вона – козак Небесного Коша.