ДИВА
***
Із Старчикових висловів:
«Немає дива, якого б не створив Бог. Немає чуда, якого б не створила людина».
***
Велике диво зробити мертве живим, та ще більше диво зробити живе невмирущим.
***
ПРО ВОРОЖБИТІВ ТА ЧАКЛУНІВ
Який ворожбит не вражав й не дивував людей своїми штуками? Та поміж ворожбитів, як межі людьми, - в одному більше талану, в другому – менше, а третій – ну, й-бо Син Божий! – виробляє таке, що ніхто не здатний повторити його чуда-дива. І тут, як у війську: козак мріє стати отаманом, і чародій мріє отримати булаву Отамана Чародійства. Тільки хто ж її так просто віддасть?! От і змагається чаклунська братія, розробляючи нові штуки, щоб дивувати людей. І хай це буде їхньою дорогою, їхнім хлібом. Головне – не забувати, що ворожбитство – то тільки штука, і що Дух Святий їм не помічник. Єдине диво, існуюче на землі, – ЖИТТЯ.
***
Прибігає якось до Старчика Яхрем Кебета, сусід. Радість із нього фонтаном б’є.
– Любий мій друже, – каже він добродуму. – У мене відкрився чудесний дар!
– Який?
– Будь-яку книгу погортаю, і хай хоч якою буде вона завтовшки, – то увесь зміст її миттєво запам’ятаю, до останнього слова! Ось давай я тобі продемонструю…
– Чув я про твій дар, – зупинив його Старчик. – І беззаперечно вірю. Скоро обід. А я хочу приготувати для моїх комариків-дзюбриків товченої бульби. Ти не міг би мені допомогти начистити картопельки?
– Із задоволенням.
– От і добре. На ось тобі великий казан під лушпиння, а мені хай буде маленький.
Узялися вони за ножі. Поки Старчик картоплину обчистить, а Яхрем уже п’ять; Старчик за другу, а Яхрем – десяту обчикмажує.
Після того, як роботу було завершено, Старчик сказав:
– Розгледів я в тобі, Яхремчику, ще один дар, такий ти у нас таланистий.
– Ато, – задоволено усміхнувся Кебета. – У тебе, друже мій, лушпинням ледь дно казаночка вкрито, а в мене казанище – хоч трамбуй!
– Так-таки, так. – погодився сивань. А потім, раптом, сказав: – У мене голова невеличка і майже порожня. У тебе ж голова – палати…
***
ХОДІННЯ ПО ВОДІ
Прибіг якось до Старчика Онисько Цвіркун і, сповнений чуттєвого пориву, почав казати:
– Новина, Старчику, велика новина! У сусідньому селі з’явився чоловік, який вміє ходити по воді! Це бачив мій кум Сидір і Колодяжний Микола.
– Ну й що тут такого? – холодно проказав Старчик.
– Як це що?! Тебе не вражають подібні речі? – збентежено розвів руками Онисько. – Глянь лише: усі твої учні попідскакували з місць. Я сам уже півдня ніяк не можу заспокоїтись. Адже це небесна ознака. Сам Ісус ходив по воді!..
Старчик йому відказав:
– Слухай сюди, Онисько. По-перше: я звик вірити своїм очам. По-друге: мене може б і вразила твоя звістка, якби я не знав, що кожен із нас, хоча б раз у житті ходив по воді.
– Не може цього бути, – тільки й зміг проказати Цвіркун. Він зніяковіло стояв, мов скам’яніла статуя, витріщивши свої баньки на співбесідника.
– Узимку, – спокійно продовжував Старчик, – коли крига сковує водну гладінь, чи не ходив хто з нас до ставка чи то до річки, покататися на ковзанах або порибалити.
– Ото ляпнув! – з обуренням вигукнув Онисько. – О ні, я був про тебе кращої думки! Я думав, ти мудра людина, а ти… ти… – Він більше не знайшовся, що сказати, тупнув у гніві ногою і вибіг з двору.
Потому Старчик сказав, звертаючись до нас, свої учнів:
– Любі мої! Ви були свідками: всього дві хвилини тривала наша розмова з Ониськом. За цей короткий проміжок часу він проявився у трьох станах: він прибіг сюди радісний, як весняний вітерець, потім зробився збентежено-скам’янілим, і врешті-решт, спалахнув гнівом, як скирта сіна, до якої піднесли вогонь. Три стани, та один чоловік. Так само й вода. Напуваючи все живе, вона може перебувати у трьох станах: може бути м’якою й текучою; від морозу перетворитись на прозорий твердий кришталь, ще й парувати у мить кипіння. Три вияви, а елемент один. Тому-то ніхто не зможе спростувати моє твердження, що крокуючи кригою, людина не йде по воді.
***
Прийшов якось панич до Старчика та й питається:
– А вгадай, Старчику, який мені сон приснився?
Старчик і каже:
– Уві сні своїм, бачив ти, ніби б’єшся навкулачки із батьком своїм за землю.
– Точно так, – мовив панич.
– Батько тобі одне вухо відкусив, а ти йому два.
– Так…, – лупає очима панич.
– Батько тебе раз ціпком по ногам улучив, а ти його десять, ще й по горбу огрів.
– Все вірно, – сказав панич. – Чи ти святий, чи ти волхв, що бачиш чужі сни?
– Яке тобі діло до мене: хто я й що я, – відказав просвітлий сивань. – Вже не лишилося тих морів, коли приходив на землю Той, Хто підказав вам, де кінчаються сни і починається ранок. Коли ти спиш, а в душі твоїй війна, – твої сни для мене не загадка.
Свидетельство о публикации №214091800394