То просто лиш вiтер гойдае нахиленi вiти...

То  просто  лиш  вітер  гойдає  нахилені  віти,
Духмяний,  тривожний,
                що  манить  осіннім  вогнем.
Коли  ми  полишимо  жити
                на  білому  світі,
Душа  наша  вітром  п'янким   над  землею  майне.
Полишити  жити -
                не  зникнути  і  не  любити,
Полишити  жити -
                наповнитись  світла   дощем,
І  пестити  вітром  коханих -
                Не  треба  тужити! -
То  просто  лиш  вітер  осінній,
                нездійснений  щем.
Пахучі  згасають  на  вітрі
                в  садах  чорнобривці.
Постукують   яблука,
                листя  здіймається  вверх...
Щоб  ще  раз  у  світлі  вечірньому
                протріпотіти,
Згадати  прожите,
                і  вітром  покинути  все...
Високо   здійнятись  над  світом,
                згасаючим  літом,
Припасти  цілунком 
                до  рідних   вологих  очей,
І  димом  осіннім  солоним
                у  серці   лишитись,

- Не  треба  тужити,
                той  вітер
                повернеться  ще.


Рецензии