Скоро розсиплються зорі намистом,
Сонце вже низько.
Сіється світло між хмари багряні.
Ліс осипається листям та снами.
Серце прорізує крик журавля.
Тихо туманом зітхає земля.
Комусь прощатися, комусь прощати,
Комусь до неба навчитись злітати.
Ангели світла пливуть над лісами.
Мов Богоявлення, простір світляний
Серце очищує небом, коханням,
Зойком здивованим: “Осінь над нами!”
Страшним запитанням: ”Чи не остання?!”
Скоро розсиплються зорi намистом...
© Copyright: Борис Смыковский, 2014
Свидетельство о публикации №214092401689
Свидетельство о публикации №214092401689
Рецензии