Ти смієшся голосно, надривно і невгамовно,
з відкритим корінням душі і відірваними паростками надії...
Сумно! Сумно залишати цей край з нерозтраченими мріями і сподіваннями.
Бажання залишитись! Та ні, щось чуже і непривітне дивиться замруженим ворожим оком крізь гілля віків.
Розумію, - це чужий світ - заскоруглий, непіддатливий, безнадійний!
Він виштовхує мене, тебе, всіх нас! Геть! Сам залишається! Наодинці з твоїм чудернацьким сміхом, котрий лунає полями, лісами, верхівками дерев....
Падає пожовклий листок... Він буде летіти вічність - не кружляючи, спокійно,рівно, повільно та непомітно...
Гайда звідси! Ми не змінимо траекторію його польоту!
Все має свій час, своє місце, своє падіння...
Смійся! Голосніше! Відважніше! Безсердечніше!
Осiннi марення
© Copyright: Янина Рожнятовская, 2014
Свидетельство о публикации №214100101758
Свидетельство о публикации №214100101758
Рецензии