Осiнь

Росте живіт, ростуть турботи.
Диктує осінь свій режим, -
вона уже гортає ноти
дощем замріяним своїм.

Доносить вітер яблук запах,
над Бугом чайки голосять,
туман висить  на хвойних лапах,
і журавлі у вир летять.

Темніє за вікном так рано,
сторінка книги шелестить,
і привид бродить Левітана,
і хоче ще лимон цвісти ...

І знову милі ці турботи,
дитинства ж поклик – ледь знайти,
як вата з неба, від зівоти
тікає молоко з плити ...

І подих осені вже всюди,
летить під ноги жовтий лист,
а в нас - ілюзій повні груди,
які пташиний навіває свист.

Не віримо ми в розставання
з липневим млінням і теплом,
як на уроках малювання,
вглядаємось в пейзажі за вікном...

І наше серце все ще прагне,
в  св'яті, улюблені місця,
до трав, тепла, птахів, нас тягне
в димок багать бродяжих, до кінця.

Ідемо в даль вітрилом білим,
світанку промінь гріє лід,
і сонце юне, ще невміле,
облизує наш слід ...