Эпилог
Чета Стивенсов сама себя окунула в грязь. Они просто внесли залог за своих сыновей и свалили с города. Но то, что они наделали, будет преследовать их всю жизнь в виде несчастья.
Мы с мамой решили выделить необходимую сумму для залога. Ведь Доминик нанес тяжкие травмы Роберту. А это наказуемо.
Знаете, вот я пишу эту «автобиографию», и с каждой главой сталкиваюсь с таким вопросом: а что было бы, если не та встреча в «Чарльстоуне»? Что, если бы я не поступил в тот колледж? И снова эти «Что, если...».
Все плохое позади. Мое произведение окончено. Вальяжно откинувшись на своем кресле, тут же вспомнил про свой дневник. Нужно ведь закончить все жирной точкой. Такой же, как мой шрам на груди.
Итак.
Дневник Уилла. Последняя запись
Наша четверка превратилась в шестерку. Зловещую, Марвелл бился бы в приступе от зависти, увидев нас. Шейн начал встречаться с Джейн. Я рад за них – они подходят друг другу. Доминик все еще не может окончательно принят завершение своей спортивной карьеры. Но он теперь работает помощником главного тренера. «Чарльстоун» все еще работает. Впереди – последний курс моей учебы в колледже. Что будет дальше? Поживем – увидим.
Звонок телефона прервал мою запись.
- Ну, где ты там? – прозвучал в трубке голос Джессики. Всегда мурашки по коже от него, - Мы уже заждались. Доминик обещает отдубасить тебя по полной, если опоздаешь, а Шейн съест твою порцию барбекю.
- Передай им обоим – фиг вам, ребята, - засмеялся я, и услышал знакомый до боли бас Доминика:
- Ох ты у меня доиграешься, баобаб!
- Окей, Доминик! Через десять минут буду в парке, ждите!
Возвращаемся к дневнику.
Мы – поколение непонятных людей. Гоняемся за мэйнстримом. Жаждем свободы. Ищем любовь. А кто-то уже нашел.
Это Уилл. До свиданья, дневник. В тебе столько всего хорошего. Впрочем, как и всякого дерьма.
«Ваша запись опубликована, Уильям Тейлор».
Что ж, пора. Навстречу приключеньям. Друзьям. И Джессике.
Черт возьми...
Эпилог
© Copyright: Михаил Черновол, 2014
Свидетельство о публикации №214100601617
Свидетельство о публикации №214100601617
Рецензии
Випадковості – не випадкові
Декілька тижнів тому мені надіслали посилання на книгу, про яку піде мова. Це невідомий поки що автор, з недосконалим стилем написання, але з непереборним бажанням писати.
Михайло Чорновіл – 17-річний студент, що живе неподалік Києва, і мріє написати шедевр. Свої твори викладає на сайт Проза.ру. Пише новели, вірші і розповіді. Ну, як-то кажуть, поїхали!
«Грань» – це оповідання, що складається з 8 розділів, прологу і епілогу. 4 друга: Уілл, Домінік, Дженні і Кейт. Друзі, які давно не бачились і тепер вирішили зустрітись. Книга про спогади. Книга про межі, що розділюють нас. «Мова піде про те, як одна зустріч змінила життя нашої четвірки повністю. Про те, як між кожним з нас була зруйнована межа. Межа, яка стримувала наші почуття. Межа, яка захищала кожного з нас. Ось про що піде мова.»
Окрім розділів, книга містить уривки зі щоденника головного героя – Уілла. До речі, розповідь ведеться від його ж імені. Ти ніби занурюєшся в душу героя, читаєш його думки, бачиш людину зсередини. Записи зі щоденника подаються не в хронологічному порядку, що створює ілюзію того, що всі події в книзі відбуваються зараз, в цей момент. Ти переживаєш почуття закоханості, злості, болю і радості разом з героями. Серце завмирає від непередбачуваних вчинків, від крутих поворотів долі, а потім радісно зітхає: все добре. «Коли ти знаєш, що все ж не самотній, і коли друзі роблять такі, здавалося, великі вчинки, а для них це дрібниця - то світ може почекати. Все можна пережити. Все можна витримати. Якщо поруч вони. Ті, хто не кине в біді.»
За один раз я прочитала «Грань». Спочатку в мене, як і в Уілла, очі вилізли з орбіт. Адже новела написана не просто розмовною мовою. В ній використовуються сленгові, жаргонні слова. Але це не страшно. Навпаки, такий прийом додає автентичності, оригінальності розповіді. Книга динамічна, якраз в дусі молодих, запальних і яскравих героїв. В дусі гарячкуватої молодої аудиторії, на яку і розрахована розповідь.
Герої, предмети, місцевість – все описано дуже точно. Читач має змогу в деталях уявити собі персонажів, захопитися їх вподобаннями, зрозуміти, як і де відбувається бійка, тусовка чи проста задушевна розмова. Звичайно, дається взнаки те, що автор молодий, без великого досвіду і знань. Але відчувається й інше: любов і цікавість до своєї праці.
Михайло в своєму творі не піднімає якихось надважливих тем чи складних моментів. Все просто: зрада не пробачається, але може бути людина, якій тобі захочеться вибачити. Друзі – це найголовніше в житті. Випадковості – не випадкові. Потрібно зняти рожеві окуляри і показати людям справжнього себе. «Ми - покоління незрозумілих людей. Ганяємося за мейнстримом. Жадаємо свободи. Шукаємо любов. А хтось вже знайшов.» Ось так, дуже просто, але водночас надзвичайно глибоко пише Міша.
А що далі? Життя покаже. Будьте певні, все попереду.
Сахненко Алина 20.11.2014 13:29 • Заявить о нарушении
Декілька тижнів тому мені надіслали посилання на книгу, про яку піде мова. Це невідомий поки що автор, з недосконалим стилем написання, але з непереборним бажанням писати.
Михайло Чорновіл – 17-річний студент, що живе неподалік Києва, і мріє написати шедевр. Свої твори викладає на сайт Проза.ру. Пише новели, вірші і розповіді. Ну, як-то кажуть, поїхали!
«Грань» – це оповідання, що складається з 8 розділів, прологу і епілогу. 4 друга: Уілл, Домінік, Дженні і Кейт. Друзі, які давно не бачились і тепер вирішили зустрітись. Книга про спогади. Книга про межі, що розділюють нас. «Мова піде про те, як одна зустріч змінила життя нашої четвірки повністю. Про те, як між кожним з нас була зруйнована межа. Межа, яка стримувала наші почуття. Межа, яка захищала кожного з нас. Ось про що піде мова.»
Окрім розділів, книга містить уривки зі щоденника головного героя – Уілла. До речі, розповідь ведеться від його ж імені. Ти ніби занурюєшся в душу героя, читаєш його думки, бачиш людину зсередини. Записи зі щоденника подаються не в хронологічному порядку, що створює ілюзію того, що всі події в книзі відбуваються зараз, в цей момент. Ти переживаєш почуття закоханості, злості, болю і радості разом з героями. Серце завмирає від непередбачуваних вчинків, від крутих поворотів долі, а потім радісно зітхає: все добре. «Коли ти знаєш, що все ж не самотній, і коли друзі роблять такі, здавалося, великі вчинки, а для них це дрібниця - то світ може почекати. Все можна пережити. Все можна витримати. Якщо поруч вони. Ті, хто не кине в біді.»
За один раз я прочитала «Грань». Спочатку в мене, як і в Уілла, очі вилізли з орбіт. Адже новела написана не просто розмовною мовою. В ній використовуються сленгові, жаргонні слова. Але це не страшно. Навпаки, такий прийом додає автентичності, оригінальності розповіді. Книга динамічна, якраз в дусі молодих, запальних і яскравих героїв. В дусі гарячкуватої молодої аудиторії, на яку і розрахована розповідь.
Герої, предмети, місцевість – все описано дуже точно. Читач має змогу в деталях уявити собі персонажів, захопитися їх вподобаннями, зрозуміти, як і де відбувається бійка, тусовка чи проста задушевна розмова. Звичайно, дається взнаки те, що автор молодий, без великого досвіду і знань. Але відчувається й інше: любов і цікавість до своєї праці.
Михайло в своєму творі не піднімає якихось надважливих тем чи складних моментів. Все просто: зрада не пробачається, але може бути людина, якій тобі захочеться вибачити. Друзі – це найголовніше в житті. Випадковості – не випадкові. Потрібно зняти рожеві окуляри і показати людям справжнього себе. «Ми - покоління незрозумілих людей. Ганяємося за мейнстримом. Жадаємо свободи. Шукаємо любов. А хтось вже знайшов.» Ось так, дуже просто, але водночас надзвичайно глибоко пише Міша.
А що далі? Життя покаже. Будьте певні, все попереду.
Сахненко Алина 20.11.2014 13:29 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.