І я не хочу знову плакать,
Та сльози котяться самі.
І мабуть я уже втомилась.
На вулиці вмикаються вогні.
А кляті ці думки рояться
І б’ються в стіни, стіл, вікно,
Летять кудись далеко… Бо бояться?
Та ні, ще дужче б’ють! Вже пізно…
Вже пізно. Годі. Треба спати.
Я вимикаю монітор.
І наче у пустій кімнаті
Де хмари цілі із думок.
Рясним дощем на мене ллються,
І падають краплини зі щоки…
Я прошу, заберіть мене чи заберіться звідси.
Я вже втонула, але ще живу …
І я не хочу потонути,
Та хіба хтось питав мене?
А може так і краще, так і треба?...
Врятуй, врятуй мене…
я не хочу знову плакать
© Copyright: Мария Мандрик, 2014
Свидетельство о публикации №214100601790
Свидетельство о публикации №214100601790
Рецензии
