Любов

ЛЮБОВ

   Стверджуючи, що надія помирає останньою, людина тим самим засвідчує, що вона не знайшла Любові. А Любов, як і Бог, – невмирущі. Ще й Христос сказав: «Бог є Любов». І тоді, щоб філософська теза про Надію відбивала справжній стан речей, треба казати: «Я не знайшов Любові, моя Віра простягла ноги, а Надія незабаром піде за нею».
***
   Навчав мене Старчик:
   «Як почуєш, Санько, від кого «тільки перше кохання справжнє», знай, та людина починає черствіти. Адже немає ніякої різниці між першою стрілою Амура й останньою. Перший день перебування в раю не може бути кращим від подальших. Вогонь є вогонь. А вода в морі завжди солона. Безперечно, перший досвід кохання є справжнім, тобто щирим, бо вражає чуле створіння глибиною навіяних почуттів. Розжива духа і сердечні страждання – все пізнається вперше. А далі… далі все залежить від самої людини. Буде свіжою у спогляданні світу, – ясна любов обійматиме її все життя. Призвичаїться до переживань, – втратить назавжди свіжість сприйняття неповторної днини і тішитиме себе однією-однісінькою думкою-забавкою про «прекрасне минуле».
***
   Вчив мене Старчик:
   «Не шукай, Санько, причини, коли любов опановує твоє серденько. Є дуже давня українська загадка: «А що росте без коріння? А що горить без паління? А що цвіте без цвіту?» Звичайно, кожен вільний шукати відповіді на загадку сам. Але я кажу тобі: любов росте без коріння; серце горить без паління; закохані душі цвітуть без цвіту... і ніщо в світі не порівняти з ароматом закоханої душі».
***
   Прибігає якось сусіда до Старчика й мовить таке:
      - Чи чули ви, шановний, новину?      
      - Яку таку новину?         
      - Гриць, чия хата стоїть біля яру, з глузду з’їхав! Закохався в Телятниківську Олену, як то кажуть, по самі вуха, так що світу Божого не бачить. Ні їсться йому, ні спиться, всі мислі тільки про обраницю.       
   - І що тут дивного?      
   - Що, що? Пропав чоловік, як є – пропав.    
   - Для тебе кохання, як і для більшості людей, – суцільне безглуздя, – сказав йому Старчик. – А помізкуй так: що було б, якби всі люди були одержимі любов’ю?      
   - Отакої…      
   - Пішла б тоді селом така новина: «Старчиків сусід, Гапон Глина, з глузду з’їхав. Всі люди як люди – кохаються, а йому й байдуже.
***
   На тарелях світових терезів не діє міра ваги. Тут маленька краплина любові переважує масу Землі. 
***
Єдине свідчать сотні мов:
(Йбо, хто не встиг переконатись!)
Любов породжує любов;
Ненависть множить лиш ненависть.

Любов і гнів  –  не береги
Одної річки. Ні! Віружність
Першої у іншій площині…
Антонімом коханню є байдужість.
***
Моє чуття – мій райдужний покров.
Натхненим серцем речу сповідання:
Не треба, друзі, падати в любов.
Возносьтеся! Возносьтеся в коханні!
***
О людоньки! Що ваші сподівання!..
Навіщо вам оті пісні скорботи?
Ви і в коханні терпите страждання.
Сама ж любов не відає гіркоти.

Лиш підійдіть до неї не як владар;
З довірою, з повагою, учтиво…
Відчуєте одразу ж гойність Ладу,
І скажете: «Любов – єдине диво!»
***
Хто потребує доказів любові,
Хто в ній щодня підтвердження шука, –
Той схожий на старесеньку корову,
Яка весь вік не мала молока.
***
КОХАННЯ

Кохання, мов золотосяйний вершник,
Що влаштував травневим степом гон.
Любов, як слово, - так собі, іменник.
Любов жива - завжди лише глагол!
***
На що мені мати надію, коли всім володію.
Не кажу вам «вірую», бо живу не одною мірою.
А це вже від серця: впізнаю тебе
По однісінькій краплі крові, що ти за риба
В океані любові.
***
   Зниділий парубок відвідав якось Старчика і пожалівся йому:
   - Я обгубився в чуттях. Уже три роки як живу із своєю обраницею, а ще й досі не знаю, кохаю її чи ні? Іноді я готовий піти за нею у пекло, а інколи тікаю від неї, як від вогню; бувають періоди, коли мені з нею затишно й любо, а буває так, що хоч вовком вий; часом за одну її усмішку ладен днями робити комедіантські штуки, а то ні з того ні з сього найде раптом гнів, і я можу образити її нечемною поведінкою. Поясніть мені, шановний, що таке любов?
   - Справжнє кохання між чоловіком і жінкою, – відповів любомудрець, – можна порівняти з короваєм. Твоє ставлення до дружини, якщо вважати її борошном, схоже на яйце, яке не хоче губити своєї цілісності. Шкаралупа  –  припона. Мудро каже прислів’я: «Поки не покладеш на требник кохання своєї душі, не знайдеш обраниці».  Відкинь оболонку, і тоді все збудеться само собою. На зміну зовнішньому, поверховому знайомству, що не призводить до пізнання, прийде пора бурхливого взаємопроникнення. Тільки розчинившись одне в одному, борошно і яйце утворюють тісто, з якого піч-життя і виплекає Диво-Коровай. І тоді вже не матимеш потреби ні тікати від своєї підбічниці, ні вити вовком, ні вдаватися до образ. Коли зливаються дві душі  –  амури на небі влаштовують учту і зачинають співати:

«Ой раю, раю,
Величний Короваю -
Небесна водиця,
Золота пшениця!»
***
Любов - чистилище душі,
Що очі сяйвом напуває.
Горбань потворний, аж і той
В коханні красно розцвітає.
***
   Скажи, лишень, своїй обраниці: «Я кохатиму тебе все життя!..» – і от ти вже, м’яко кажучи, сказав неправду. Любов, як і смерть, заходять у кожне серце, не питаючи в господаря дозвіл. Любов так само залишає серце, і навіть не попереджає про відхід. Кликати любов марно, утримувати – марнота. Але це не все, що я хотів сказати. Ось головне: тільки-но ти даєш обіцянку чи то клятву на те, що не в твоїх силах, ти миттю ввергаєш себе у пастку духовного рабства, яке значно гірше від рабства тілесного, і таким чином мусиш іти по життю стежкою лжі. Звернути з неї дуже важко. Тому я раджу усім доброладцям бути правдивими, особливо, коли це торкається найпотаємніших почуттів.
***
   Побудові індивіди кохаються на творчості. Існує багато жанрів, течій і напрямків мистецтва. Та найголовнішим, найчарівнішим, найсокровеннішим видом мистецтва є – любов. Любов – благодатна земля, яка родить красу і силу.
***
Дорога пізнань – рушничок до престолу,
Де можна почути одвічне Слово.
Я довго живу, та усе, що я знаю:
Любляче серце любов увіймає.
***
   На цілій землі немає нічого більш святого, ніж сльози любові і щастя. Ці сльози такі прості і невинні, вони не належать цьому світу. Сльози, народжені в коханні – підношення квітів до ніг Всеблагого Творця.
***

Сказав якось Старчик:

Любов - маленький ліхтарик.
Любов - не сонце, що освітлює все навкруги.
Але мені достатньо світла й на крок,
Світло Любові завжди попереду мене.
Так я зможу пройти ціле життя.
Так я завжди буду в Любові,
Буду з Любов’ю,
Буду зігрітим Любов’ю.

***
   Старчика часто порівнювали з давньогрецьким філософом Сократом. Та кожного разу, коли в в його присутності так робили, він казав:
   - Погоджуюсь з вами. Я схожий на Сократа. Сократ схожий на мене. Ми як дві дірочки одного сита ; просіваємо борошно життя: мудрість залишається з нами, безглуздя відкидаємо як непотріб. Хоча… все ж таки між нами є різниця, маленька, а є…
   Цими словами він викликав неабияку цікавість слухачів. Витримавши певну паузу, мудрець з притаманною тільки йому посмішкою, говорив:
   - Сократ знає, що нічого не знає. Про себе я зазвичай кажу так: «Я знаю, що нічого не знаю, окрім любові. От і вся різниця».