Блаженство

БЛАЖЕНСТВО

***
   Вірш Старчика про Блаженство:

У світлій хаті,
Під єдиним дахом,
Одна кімната – рай,
А друга – пекло.
Блаженство є
                над стріхою гніздо,
Де мешкає задивлена Лелека.
***
   Спитайте в людей, що є зло? І скажуть вам. Спитайте в них: що є добро? І отримаєте відповідь. Між добром і злом, як між двома берегами, протікає річка БЛАЖЕНСТВО. Та йдуть людоньки вздовж берегів (одні з одного боку, інші з другого), але рідко-рідко кому спадає в голову думка – пуститися в мандри байдаком. 
***
   Щоб досягти божественного співнастрою, треба поламати три списи. Назва цим списам: «володію», «втрачаю», «пишаюся». 
***
   Одного разу прийшли до Старчика двоє. Один каже:
   «Старчику, дай мені раду. Колись давно, моя дружина зрадила мені й перейшла до другого. Я не міг жити без любові і тому почав шукати її серед жінок. Та марно. Жодна жінка не дала мені спокою і насолоди».
   Другий каже:
   «Старчику, дай мені раду. Все життя я присвятив людям. Я весь час думав над тим, як зробити їх щасливими, але марно. Через це я і сам втратив спокій і вміння радіти життю. Підкажи, Старчику, що його тепер робити?»
   І Старчик тоді сказав:
   «Як вчасно ви до мене завітали. Сьогодні велике свято. Ходімо втрьох потанцюємо і поспіваємо на майдані».
   Так і зробили. А ввечері ті двоє стали блаженними.
***
   Звичайна людина, сущий дурень і мудрець відчувають блаженство. Окрім мудреця, всі інші називають це щастям. Щастя має вірну підбічницю, ім’я їй – Печаль. Є щастя, ти торжествуєш, пішло – от ти і змарнів. Стрівся з коханою, радієш. Розлучився, печалишся. П’яничка, заробивши пляшку оковитої, трохи не танцює від щастя. Аж ось випустив з рук жадану, не втримав... пляшка розбилася. І де воно щастя? Сердега готовий лікті кусати від горя. Подібних прикладів можна наводити нескінченно. Щастя і Печаль, мов день і ніч, приходять одне одному на зміну.
   Є такий тип людей, які удають з себе мудреців, вони надівають машкару безжурності і скрізь акцентовано демонструють свою “досконалість”. Такі «мудреці», як правило, обізнані у різних науках. Їх ще називають книжниками, ходячими енциклопедіями, філософами... У них на кожне запитання є відповідь. І хай так. Та ось у чому заковика: запозичені знання – великий тягар, який заважає мудрагелю легко йти життям. Хто багато знає, пісень серця не має. Розум – не серце, а саме в серці...
   Близький мені по духу, грецький філософ Сократ, відчувши у собі справжнє блаженство, вигукнув з полегшенням: «Я знаю, що я нічого не знаю!» Коли про це довідався Дельфійський оракул, то не забарився оголосити великого афінянина наймудрішою людиною Еллади.
   Допитливий шукач, жадаючи «пізнати себе», зосереджує свій зір на серці, і саме там знаходить він сокровенну скарбницю, а в ній два найкоштовніші адаманти: блаженство і мудрість. Справжня мудрість і блаженство не існують порізно. Вони-бо є близнюками, і в кожному з них тече єдина родова кров.