Про едине вiкно

Все це почалося задовго до мене. Найбільшого розвитку,  зміцнення і свого піку отримало в часи радянського устрою. Сьогодні - це стабільна, безперебійна структура з розгалуженою мережею. Мова йде про державні, бюрокретичні, різнопрофільні органи. В одному із таких "королівст черг" я нещодавно побував, маючи відповідну потребу - ДМС (державна міграційна служба, в народі паспортний стіл). І що ж мушу, наперед розкривши вам карти, сказати: я не розчарував жодного із свої сподівань. Отже, все по черзі. Зайшов на сайт, подивився прийомні години, і відповідно до них звернувся до "органу". Але виявилося, що сайт відовражає лише костяк інформації, а є ще уточнення, які прописані маркером на папірці, що прикріплені на двері кабінетів. Ну то грець з ним, прийшов значить зарано, вирішив почекати. Зайняв чергу за такими ж невдахами хто сліпо повірив даним мережевого ресурсу. Кількість людей передімною, підказала, що краще нікуди не відходити і просто чекати. І я чекав. Чекав. Чекав. І весь цей час (орієнтовно дві години) я дивився, як тут все працює. Люди які підходили поділялися на декілька видів: одні, просто питали хто крайній, і ставали в чергу; інші це ті хто "только спросить" і останні, які ходять за руку з якимось працівником установи без черг і пояснень: зайшли, вийшли, пішли далі. По складу характеру я "созедатель" і ніяк не реагував на тих хто ліз без черги, і вазалі вийшов з себе лише один раз і лише на декілька секунд, коли пояснював начальнику Столу, що далі буду я, а не ось ця дама з "шоколадкою" в руках. Але дякувати жіночкам (45+), що були попереду мене, вони із заздрісною завзятістю всіх ставили на своє місце. А от їх арсенал: "Тут всем только спросить", "Вас не было, я тут с утра сижу", "Граждане, не пускайте его", "Ходят тут всякие" і т.д. І от, коли я уже почав забувати чого я тут сиджу, підійшла моя черга. Але на моє розчарування, виявилося, що це лише перше із чотирьох кіл пекла. Попереду мене чекали ще три кабінети і ще три черги, а в деякі з них потрібно було звертатися по декілька раз і в якийсь момент я і сам мимоволі перетворювався на того кому тільки спитати/підписатись/проштампувати. В ці моменти в голові звучало: "Ща за брєд". Ну, а дійсно чому документи перевіряють в одному кабінеті, печатку ставлять в іншому, підпис в третьому, а відмітку в паспорті в четвертому, що за мануфактурний підхід. Це все більше схоже на державну програму забезпечення робочими місцями. Коротше кажучи, п'ять годиня і я прописався. І моя історія - це лише квіточки. Єдине що мене гріло весь цей час, віра в те що їм всім залишилося недовго, реформи не за горами і ці "паперові монстри" зникнуть як клас. Все виговорився...)