Дружба зо свiтом

ДРУЖБА  ЗО  СВІТОМ
   
   Прочитав я вислів Якова: «…чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом, то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Яков. 4:4). І далі: «Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум!» (Яков 4:9-10)
   Прочитавши таке, я зробив спробу уявити собі людство, яке, щоб подружитися з Богом, стає ворогом цьому світу. Всі журяться, сумують та плачуть; зачиняються двері домівок, бо піти до когось у гості, то вже приятелювання зо світом; відміняються всі буттєві свята; зустріти закоханих, що йдуть взявши одне одного за руки, майже неможливо; тільки в храмах тіснота, що ніде яблуку впасти, де виспівається одна лише молитва: «Господи, тільки дружби з Тобою шукаємо ми!»
   І от вже світанки плачуть солоною росою, бо людству нема діла до ранкової тиші. Річки стогнуть плескотом хвиль: «Чому ніхто не йде до берега посидіти під вербами?» Сумно шумлять ліси: «Де ті, що приятелювали з нами?!»
   Росяні світанки, я йду до вас, бо тільки у вашій тиші я зможу почути глас Божий! Журливі річки, біжу до вас, щоб змити денну втому і заспівати нової пісні кохання! Ліси-брати, де ще зможу я почути стільки пташиного співу, подібного до співу небесних янголів!
   Світе, всім серцем жадаю я приятелювати з Тобою! Я хочу розпізнати Твої чесноти, щоб множити їх у своїх діяннях. Я хочу вивчити всі Твої помилки, щоб кінець їм прийшов у мені.
   Світе, Ти мій Корабель!
   І якщо вже дав мені Бог саме це суденце, на якому я маю дістатися Берега Вічного Початку, то чи можу я назвати себе мореплавцем, не розвідавши всі його каюти, трюми, бані, щогли й вітрила.
   Господи, чи чуєш мене! Я – приятель цього світу, але ж і не ворог Тобі! А якщо вже Ти скажеш мені, що Якове слово – то слово правди, й-бо, візьми тоді моє серце, закопай його в землю, і хай проросте воно зеленим паростком калини. Бо всі дерева, трави, звірі й птахи – приятелі світу, створеного Тобою!