Дельфiн Прошко

       Прогулянковий катер вийшов у море раніше наміченого строку. Набравши пасажирів, капітан наказав відчалювати, і тепер, покурюючи люльку, спостерігав
за веселощами, що панували на борту. Усім хотілося скоріше побачити незвичайну морську виставу.

       — Спізнилися, — засмутився казкар, проводжаючи поглядом екскурсантів.
 
       — Нічого, ця справа поправна, — заспокоїла його Зіка, дістаючи із сумочки підручник чаклунства. — Як називається такий човен?

       — Катер, — підказав бородань.

       — Катер... катер...— замурмотіла бабуся, перегортаючи сторінки. — Я такого не знаходжу. Може, вітрильник підійде?

       Казкар погоджено кивнув головою.

       Зіка продемонструвала свій талант, і біля причалу загойдався човен з рожевим вітрилом та жовто-смугастим прапорцем на щоглі.

       — Тепер задоволені? – всміхнулася бабуся, заплигуючи в човен. — Чекаю подальших вказівок.

       — Прямуйте за катером, — наказав казкар,відштовхуючись від причалу. — Підняти вітрило!

       — Єсть, підняти вітрило! — відповіла чаклунка і прошепотіла заклинання.

       Вітрило повільно поповзло по щоглі вгору.

       Два румби вліво, повний вперед! — подав бородань нову команду.

       — Є, повний вперед! — відповіла Зіка і змахнула рукою.

       Але... Нічого не сталося. Човен, як і раніше, спокійно погойдувався на хвилях, а рожеве вітрило залишалося нерухомим.

       — У мене не виходить, — зніяковіла чаклунка. — Я забула, що робити далі. Може, Ви щось придумаєте?

       — Тут, схоже, чаклунство безсиле, — здогадався казкар. — Потрібен вітер. Може, чайки знають, куди він запропастився?

       Побачивши білокрилих птахів, бородань зрадів.
— Чайки, друзі мої, допоможіть! – гукнув він,підвівшись у човні.

       — Чим тобі допомогти? — загаласували птахи, кружляючи над його головою.

       — Допоможіть добратися до акули Килини, — попрохав казкар.

       — Навіщо вона вам знадобилася? — поцікавилися чайки.

       — Будете багато знати — швидко постарієте, — пробурчала Зіка. — Птахам це знати не обов’язково.

       — Тоді самі й розшукуйте, — образилися білокрилі птахи.

       — Ні, ні, почекайте, — поспішив заспокоїти їх казкар. — Акула проковтнула жетони ввічливості, і діти можуть залишитися невихованими. Бачите, навіть наша бабуся, не бажаючи того, вас скривдила.

       — Добре, допоможемо, — погодилися птахи і, зробивши прощальне коло, полетіли.

       Незабаром вони повернулися знову.
— Дивіться, кого ми вам притягли, — раділи вони,підштовхуючи невелику кошлату хмару.

       Хмара заворушилася, звідти виглянули сонні оченята і показалась скуйовджена сива борода. Це був вітер на ім’я Буревій. Неспокійний вітер пильнував усю ніч і тепер хотів спати.

       — Неподобство, поспати не дадуть, — бурчав він,намагаючись знову згорнутися калачиком.

       — Вітре, вітре, допоможи! — звернувся казкар,склавши долоні рупором.

       — Що трапилось? — запитав Буревій. — Ти мене часто поміщав у свої добрі казки. Чим тобі допомогти?

       — Та ось, мені повідомили, що акула Килина проковтнула мішечок із жетонами ввічливості, а без них діти можуть залишитися невихованими. Допоможи їх забрати, — попрохав бородань.

       — Як їх забрати, я не знаю, але добратися до Килини допоможу, — відповів Буревій. — Хоча, це недалеко. Упорається й мій онучок. Агов, Шквалику! — гукнув
він, позіхаючи. — Покажись дідусеві. Та поквапся, коли старші кличуть.

       — Дідусю, я тут, усе чув і готовий допомогти, — почулось у відповідь, і, надувши рум'яні щічки, Шквалик дмухнув у обвисле вітрило. Вітрило наповнилося повітрям, і човен весело побіг по хвилях.

       — Кр-ра-со-та! — повеселіли чайки.

       Але їхня радість виявилася передчасною. Малюку сподобався зустрічний човен.
— Ох, покатаю! — вигукнув Шквалик, і, забувши про обіцянку, що дав дідові, надув чужі білі вітрила.
       Зустрічний човен помчав уперед, а рожеве вітрило обвисло, немов ганчірка.

       — А ми? — захвилювався казкар. — Хто нам допоможе?
Але бешкетника й слід пропав.

       — Шукайте розумного Прошка, — підказали чайки. — Може, він знає?

       — Дельфіна Прошка? – зрадів бородань. — Він, дійсно, може допомогти. Але як його знайти?

       — Ми пошукаємо, — зголосилися чайки. — Потерпіть трішки.

       Незабаром човен сильно гойднуло. Стався поштовх,іще поштовх, і з води показалася голова дельфіна.

       — Здрастуй, хороший Прошку, — зрадів казкар. — Я радий тебе бачити. Допоможи.

       — Я теж радий, — затріщав дельфін у відповідь. — Що трапилось і чим тобі допомогти?

       — Та ось, акула Килина проковтнула мішечок із жетонами ввічливості, й діти можуть залишитися невихованими, — відповів бородань. — Допоможи нам добратися до ненажери.

 — На згадку про колишню дружбу я готовий послужити тобі буксиром, — відповів Прошко. — Кидай трос.

       — Дякую, — мовив казкар, змотуючи в кільця міцну мотузку. — Лови!

       Кидок виявився вдалим. Підхопивши трос зубами,Прошко рвонув уперед, і човен помчав до місця перебування зубастої Килини.




       Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/21/1103