Концерт у вiдкритому морi

      Акулу Килину довго шукати не довелося. Навколо неї панували пожвавлення та гучний регіт. Сміялися пасажири океанського лайнера, який стояв на рейді, двох катерів і безлічі моторних човнів. Вони захотіли подивитися виступ незвичайної акули. І Килина не обманула їхніх сподівань.
       Радіючи численним глядачам і голосній славі,вона носилася по колу та перекидалась через голову, вистрибувала з води й голосно клацала зубами.Після кожного номера Килина вклонялася й чітко вимовляла слова «дякую», «красно дякую» та «будь ласка».

       У захваті від вистави глядачі кричали «ура».

       Помітивши човен під рожевим вітрилом і нових глядачів, хвалькувата Килина закрутилася дзиґою і, щохвилини вистрибуючи з води, заспівала веселі
частівки:
— Я ракету проковтнула,
Нула-нула, нула-нула,
Як захочу, то й утну,
З нею й човен проковтну,
ну-ну-ну, ну-ну-ну,
всіх без солі проковтну.

       — Ну й акула! Ну й ненажера! — вигукнув казкар. — Цікаво, як би з нею поговорити без свідків?

      — Не хвилюйтесь, я їм зараз влаштую кращу виставу, — пообіцяв гарний Прошко і, пірнувши, з’явився з іншого боку пароплава.

      — Дивіться, дельфін! — закричали глядачі й, забувши про Килину, кинулися до протилежного борта. — Ви тільки подивіться, що він виробляє!

       Виконуючи обіцянку, Прошко старався щосили. Він описував кола, високо вистрибував із води та з веселим потріскуванням перевертався через голову.

       Задоволені глядачі весело ляскали в долоні.

       А в цей час казкар розмовляв із Килиною.
— Чомусь я стала ввічливою, хвалькуватою,і з мене всі сміються, — скаржилась акула. — Мені набридла гучна слава. Я хочу, щоб було як раніше.Я хочу їсти.

       — Що було останнім у твоєму меню? — поцікавився казкар.

       — Маленька срібляста ракета, — відповіла зубаста. — Можете мене поздоровити: я стала ракетоносцем, — похвалилася вона.

      — А в тій ракеті були жетони ввічливості, — підказала Зіка. — Тобі вони ні до чого, а діти залишаться невихованими.

       — Так от звідки мої лиха, — здогадалась акула.

       — Ці жетони доведеться повернути, — додав казкар.

       — Та заберіть ви свою ракету, — напрочуд легко погодилася Килина. — І жетони заберіть. Бажаю вам бути ввічливими, а нам, акулам, це ні до чого. Через
вашу ввічливість я схудла на двадцять кілограмів. Поки я співаю пісні й розкланююся, моя здобич утікає найбезсоромнішим чином.

       Піднатужившись, ненажера виплюнула ракету, яка весело захиталася на хвилях.

       — Ух-х-х, — сказала Килина, полегшено зітхнувши, — дивіться, яка в мене стала фігура. Треба буде рекомендувати ввічливість для схуднення.
       Вклонившись востаннє, вона зникла в морській безодні.

      У ракеті щось засичало, заклацало та замерехтіли зелені вогники. Помітивши світло в ілюмінаторі, робот почав звичний відлік:
— Десять... дев'ять... вісім...

       — Що робити? — сполошився казкар. — Ракета зараз полетить.

       — ...сім... шість... п'ять...— продовжував робот.

       Заплющивши очі, Зіка шепотіла заклинання.

       — Швидше! — крикнув казкар. — Ще швидше! — Ракето — стій! — закінчила чаклунка і втомлено опустилася на лаву.

       Бортові вогні згасли, шипіння припинилось, і ракета загойдалася на хвилях.

       Жетони ввічливості було врятовано.

       — А тепер швидше на галявину, — закричала Зіка. —  Я відчуваю: там щось сталося.




       Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/21/1145