Слоненя Бумбо

       Познайомившись із мешканцями каруселі, діти забралися на її поміст. Кіт у чоботах натискав кнопки,а малюки верещали від захвату й крутилися скільки
хотіли.

       Але ось кіт Маркіз зупинив карусель і, таємниче приклавши пальця до губ, повідомив:
— А тепер я вас познайомлю з маленьким Бумбо.

       — Що за Бумбо? Хто такий? — поцікавилися діти.

       — Он воно, наше маля, дивіться, — відповів кіт.

       Дивляться малюки — стоїть під деревом велике слоненятко й сумно дивиться на карусель. Не знають діти, що слоненя давно за ними спостерігає. Вийде воно з
лісу, подивиться, як дітлахи гойдаються, зітхне й назад піде. Хочеться і йому на тих гойдалках-каруселях погойдатись, але соромно — раптом засміють. Та й незручно якось. Велике воно і всю цю красу зруйнувати може.

       Але ось, нарешті, і на нього звернули увагу. З веселим галасом підбігли до нього діти, і Бумбо почав їм допомагати видиратися до себе на спину. Потім
велике слоненя дбайливо, як найбільшу коштовність, катало малюків навколо галявини. Було дуже весело.

Але все колись закінчується, і для малят настав час повертатися в дитячий садок. Попрощавшись, вони рушили в дорогу, а засмучений Бумбо ще довго махав їм
вслід затиснутою в хоботі зеленою гілкою. Кіт Маркіз розмахував капелюхом із пір’їною, а Карлуша, злетівши на верхівку дерева, кричала, не вмовкаючи:
— Кар-русель! Прокатаймось!

       — Скр-чу-ча-у-ча, приходьте! — вторила їй сорока Стюша.

       Тут і відшукала її маленька Чулінда.
— Ага, ось ти де, хвостата всезнайко, — зраділа Чуля, визираючи із-за дерева, — ось тепер-то я дізнаюся про твою таємницю.





       Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/21/516