Незрозумiлi перетворення

   
       Вискочивши з будинку, Чуля озирнулася навколо і, притискуючи до грудей Буквар, помчала до галявини казок. Вона хотіла якнайшвидше прославитися.

       У Карлуші виявилося зірке око.
— Кар-раул! Буквар! — сполошилася ворона,описуючи кола над головою майбутньої чаклунки. — Поцупили!
       Підлетівши до великого дзвона, Карлуша схопила мотузку, і тривожні звуки рознеслися над галявиною: Бом-м!. Бом-м!.. Бом-м!

       Із кущів вискочив кіт Маркіз. Він був у одному чоботі й без капелюха з пір’їною. Помітивши Чулю, кіт вигнув спину дугою й застрашливо засичав.

       Чулінда презирливо розсміялася.

       Кіт Маркіз кинувся їй під ноги, але дівчисько легко через нього перестрибнуло.
— Тпрусь! — крикнула вона й весело розсміялася. —  Тепер мені ніхто не перешкодить прославитися.

       Із кущів виглянуло слоненя Бумбо. Нічого не розуміючи, воно витріщало сонні очі.

       Карусельна конячка виявилася більш тямущою. Помітивши Чулю, що підбігала, вона стала дибки.
—Іго-го-го! — заіржала вона сердито. — Не пущу!

       — Тут щось негаразд, — зрозумів повільний ослик. — Конячці треба допомогти. — Іа-іа-іа! — закричав він що сили. — Швидше всі сюди!

Почувши крики, слоненя Бумбо побігло до них на підмогу. Бідолашне, воно навіть спіткнулося. Але слоненя випросталося й, піднісши догори хобота, тривожно      затрубило:
— У-у-у... Три-во-га!
       Потім, шкутильгаючи, Бумбо знову подався до каруселі.

Але Чуля виявилася моторнішою. Вскочивши на поміст, вона розкрила Буквар, гарненько його струснула й натиснула кнопку пуску. Карусель здригнулася й поча-
ла повільно набирати оберти.

       — Ура! — закричала Чуля, розмахуючи руками. — Тепер я прославлюся на весь світ.

       Випавши з Букваря, літери підхопилися, але їх негайно закрутило, завертіло й почало відкидати в бік прилеглих кущів.

       Деяким пощастило більше за інших. Хоробра «Х» стрибнула на спину конячки й міцно вхопилася за її гриву, а літера «А» впала на сідло карусельного ослика.

       Зрадів Іашко. Але карусель закрутилася швидше, і першу літеру почало зносити у бік конячки.

       — Швидше! Ще швидше! Ото втіха! — кричала Чулінда, пританцьовуючи.

       Ближче. Ще ближче. Ось дві літери опинилися поруч, взялися за руки й стали єдиним словом.

       — Ах! — закричали вони дуетом. — Як у голові паморочиться! Ах! Ах! Ах! — і злетіли вгору.

       — Ой, боюся! — заплакав м'який знак.

       — Тр-р-римайтеся міцніше! — наказала літера «Р» і, вхопившись за вуха ослика, показала приклад.

       Але літери все летіли, летіли й летіли.
— Ловіть нас... Рятуйте! — кричали літуни тут і там.

       І їх ловили. Мешканці парку — звірі й птахи, що були ближче, хапали літери на льоту, знімали з гілок і витягали з кущів.

       Їжачкові пощастило більше за інших. На його голки накололися дві літери. Від несподіванки їжак зупинився й здивовано оглядівся навколо, потім із голосним пирханням затупцював на одному місці.
— Ту-ту-у-у, — раптом закричав він.

       — Що ви робите, сусіде? — здивувалася синичка, що пролітала.

       — Сам не знаю, але я, здається, став паровозиком, — відповів здивований їжак. — Ту- ту-у-у. Невже це літери винуваті?

       — Так, йому все, а мені? — запхикала ворона. — Я теж хочу свою літеру мати.

       З каруселі вилетіла літера «Р».

       — Фр-р-р, — зрадів їжачок, — ще одна летить. — І помчав уперед, дрібочучи короткими ніжками.

       — Кар-р! Це моє! — закричала Карлуша.

       Але, на загальний подив, літера зникла. Упавши в кущі, вона пропала, і, хоч як її розшукували, не змогли знайти.

       — Їжачку, поверни літери! — закричав кіт Маркіз

— Авжеж! — розсміявся Їжак, згортаючись у клубок. — Я колючий паровозик, і зі мною жарти кепські. Ту-ту-у-у... Я бронепоїзд.

       — Кар-р! — отямилася Карлуша. – Всі стануть розумними, а я?
Спікірувавши вниз, вона схопила літеру, що пролітала, і, злетівши на дерево, сіла на високий сук.

       Вороні дістався м'який знак, і в неї в ту ж хвилину зіпсувався характер. Карлуша стала надзвичайно сльозливою.
       — Кар-раул! Ніхто мене не любить! Кар-рончик заміж не бере! — закаркала вона, обливаючись гіркими слізьми.

       Останньою покинула Буквар хитра літера «Я». Вона відлетіла далі за інших і сховалася в кущах. У неї були свої, далекосяжні плани.

       Як тільки все стихло, із запізненням прилетіла сорока Стюша.
— Я теж хочу свою літеру мати! — вигукнула сорока.

       — Яку літеру? — заплакала Чулінда, трясучи розкритим Букварем. — Дивися, навіть у мене жодної не залишилося.

       — Неподобство, скр-у-ча-ча-у-ча! — прострекотіла обурена сорока й покинула галявину, а Чуля, похнюпивши голову, попленталася додому. Майбутня чаклунка зрозуміла, що прославитись їй не вдалося.




       Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/21/785