Дракончик Льончик та мiтлолiт

       На галявині запанувала тиша. Лише зрідка чулися потріскування багаття та неголосне покашлювання королеви фей. Під її суворим поглядом конкурсантки хвилю-
валися сильніше звичайного і, немов тіні, просувалися до столу приймальної комісії.

       Вони пошепки перемовлялися між собою, як раптом загальну увагу привернув сяючий предмет, що з'явився в небі. Розсипаючи іскри, він наближався до галявини.

       — Літак! Ракета! – здивувалися присутні. — Ні, це падаюча зірка. Скоріше загадуйте бажання.

       Але загадувати бажання не довелося. Предмет наблизився, і загальний подив зріс іще більше.

       Це була маленька конячка з блискучими стременами та вуздечкою з чистого золота. Кожна її нога закінчувалася березовою мітлою. На конячці сиділа
дівчинка років дванадцяти з синіми очима й білим бантом на голові.

       — Так це ж мітлоліт! – здогадалася Велика Ельфіра. — Цікаво, хто до нас завітав?

       — Тпру-у-у, — скомандувала вершниця, і мітлоліт плавно приземлився перед королевою фей.

       Зіскочивши на землю, дівчинка всміхнулась і, ледь піднявши кінчик сукні, присіла в шанобливому реверансі.

       — Здрастуйте, Ваша Чарівна Величність, — вимовила вона дзвінким голосом. — Я готова приступити до обов'язків охоронниці Букваря. Мене звуть...

 — Запишися в моєї помічниці, і ми розглянемо твою пропозицію, — перебила її Велика Ельфіра, — а я, вибач, втомилася, цілий день на ногах. Піду відпочину.
До побачення.
       І, на подив присутніх, вона розчинилася в повітрі.

       «Ось що таке чаклунство вищого класу, — із заздрістю подумали конкурсантки, — нам би її майстерність».

       Потім загальна увага перекинулася на мітлоліт, який, по команді дівчинки, з веселим іржанням слухняно шугнув угору.

       Це було настільки цікаво, що всі зачаровано дивилися туди. Яким же був загальний подив, коли найпершою в черзі виявилася синьоочка, яка щойно
прилетіла.

       — Ти хто така? — запитала одна з конкурсанток. — Ти тут не стояла. Ти... — вона хотіла продовжувати, але замовкла на півслові.

       Поруч із дівчинкою приземлилося кошлате створіння в мотоциклетному шоломі й величезних окулярах. Воно склало крильця й слухняно вляглося біля ніг маленької хазяйки.

       — Ти тут не стояла, — обурилась інша конкурсантка.

       Створіння зняло шолом і заричало. У нього була голова дракона, величезні котячі лапи й тулуб лева.

       Присутні завмерли від переляку.

       — Сидіти! — наказала маленька чарівниця.

       Створіння по-собачому лизнуло їй руку і, поклавши голову на лапи, завмерло.

       Конкурсантки зрозуміли, що за першість їм доведеться поборотися з цією дівчинкою.

       — Ваші рекомендації? — запитала фея, котра вела запис. — Хто за Вас може поручитися?

       — Будь ласка, — відповіла дівчинка і, порившись у сумочці, дістала засушену жабу. — Це підійде?

       — Еге ж, дякую, — відповіла фея і, наче так і треба, приколола жабу до справи. Замість довідки з місця проживання синьоочка простягла лапку кажана.

       Від подиву конкурсантки роззявили роти. Знову прибула щось прошепотіла на вухо старій, і та, погоджуючись, закивала у відповідь.

       Записавшись біля багаття, синьоочка сіла на дракона й, гучно свиснувши, здійнялася вгору. Поруч з нею полетів мітлоліт, з-під кожного прутика якого виривалися різнобарвні спалахи. Це було красиво.

       Врешті дракон розчинився в темряві, і конкурсантки заходились обговорювати побачене. Дівчинка була їм незнайома, але ніхто не сумнівався,
що прилітала досвідчена чаклунка.

       Минуло небагато часу, і дракон приземлився перед красивим одноповерховим будинком. Маленька наїзниця огляділася навколо і прибрала вигляд поважної бабусі
в синій сукні та яскраво-червоному фартусі. На її носі красувались окуляри з маленькими круглими скельцями.

       Бабуся клацнула пальцями й прошепотіла заклинання. Тієї ж миті дракон перетворився на білого пухнастого кота, а красень-мітлоліт виявився ціпком із руків’ям вигляді кінської голови.

       Підхопивши ціпок, бабуся сміливо натиснула кнопку дзвінка. Двері прочинились, і білий кіт прошмигнув у дім. Через мить двері відчинилися широко й гостинно. На порозі показався високий бородань. Це був казкар.

       — Здрастуйте, — сказала бабуся, входячи в дім. — Сподіваюсь, я сьогодні не дуже затрималася?

       Казкар привітно всміхнувся у відповідь.




       Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/21/867