За ракетою на мiтлi

       Дзвін не вмовкав ні на хвилину: «Бом-м! Бом-м! Бом-м!»
Це старалася Карлуша.
       — Кар-раул! Поцупили! Буквар! — кричала вона вслід Чулінді, яка втікала.

Ми вже знаємо, що вороні дістався м'який знак. Сховавши його в листі, Карлуша стала надзвичайно слізливою. Вдаривши в дзвін, вона згадала свого друга, і, не помічаючи братів, що спостерігали за нею, закричала, обливаючись слізьми:
— Кар-рончику! Дорогий!

       — Що за Каррончик? — сполошився Боб Перший.

       — Напевно, це сторож, — злякався його брат. — Треба скоріше втікати.

       Схопивши рожевий мішечок із жетонами ввічливості, брати зачинили віконце й вискочили із фанерного будиночка.

       Почувши тривожний дзвін, прибігла бабуся в синій сукні та червоному фартусі.
— Що за переполох? — запитала вона і в ту ж хвилину помітила одного з братів із рожевим мішечком у руках.

       — Це жетони ввічливості! Дітям! — пояснила бабуся, схопивши його за руку. — Віддай!

       Розбійник розгублено заметався по галявині.

       —Викинь! — злякався його братик. — Рятуйся!

       На шляху розбійника виявилися чарівна карусель і ракета, готова до польоту.

       — Викинь! — повторив братик, і в ту ж хвилину рожевий мішечок опинився у відчиненому люці ракети.

       — З-з-драс-туй-те! — сказав робот металевим голосом. — Спа-си-бі! — В очах Робика загорілися зелені вогники, а вусики антени зробили повний оберт. — До-по-ві-даю! — сказав він сам собі. — Вантаж прибув! Запа-лю-ван-ня! Ключ
на старт!

       Бажаючи забрати мішечок, бабуся нагнулася вниз, але Чуля натиснула кнопку, і люк сріблястої ракети зачинився.

       — Десять, дев'ять, вісім, сім, — почав Робик відлік часу, — шість, п'ять, чотири, — продовжив він, обертаючи антену, — три, два, один, старт! Поїхали!

       Ракета, переливаючись вогниками, злетіла в небо.

       — Що ж ти, дівчинко, накоїла? — жахнулася бабуся,дивлячись услід ракеті, що віддалялась. Зараз, на її очах, сталося непоправне, й жетони ввічливості віддалялися в невідомому напрямку.

       Що робити? Бабуся розгублено озиралася на всі боки. Помітивши притулену до дерева мітлу, вона полегшено зітхнула. Це, звичайно, не красень-мітлоліт,
але все-таки... Скочивши на мітлу, вона сказала потрібні слова й помчала наздоганяти сріблясту ракету.




       Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/21/896