Ii величнiсть Ельфiра - королева Фей

          Її величність Ельфіра —
             королева фей

       — Ні, діти не помилилися, — пролунав дивовижний   голос, і в повітрі забриніла чарівна мелодія, в якій ніжний спів скрипки переплітався з хвилюючими переливами арфи.

       Присутні мимоволі затамували подих. Почувся віддалений гуркіт грому, і ельфи винесли крісло з поважною дамою в білосніжній сукні й кучерявій перуці.
На її голові красувалася сяюча корона із золота та самоцвітів.

       — Діти не помилились, і я хочу Вас поздоровити зі вступом у родину добрих фей, — сказала Ельфіра. — Більше того, за добрі справи Верховна Рада
фей присвоїла Вам почесне звання «Заслужена фея».

       — Оце так! — зраділа Чуля, засуваючи в рот величезний льодяник. — Коли я повідомлю про це в школі...

       — Також Ви допомогли знайти чарівний Буквар, за що Вам надається звання «Охоронниця Букваря».

       Від цієї новини дівчинка навіть поперхнулася. Льодяник вислизнув із рота, і далі вона слухала, затамувавши подих.

       — А за перемогу над собою та чудове перетворення зі злої чаклунки на добру фею Вам присуджується ім'я Вікторія, що означає «перемога».

       — Була Зіка, стала Віка, — сказав казкар.

       — До чого ж просто, — захопилася Чуля, — поміняли заголовну букву, і все.

       — Тут ти, дівчинко, помиляєшся, — заперечила королева фей. — Це зовсім не просто. На таке перетворення іноді йде все життя.

       — Еге ж, це дійсно так, — прошепотіла фея Вікторія.

       — І коли Ви почали виправлятися? — поцікавився казкар.

       — Мешкаючи у вашому домі, я зрозуміла, що робити добрі справи краще, ніж злі, — відповіла фея Вікторія, — від них навіть робишся молодшою.

       — Правильно. Нас, фей, чуже горе старить, а радість — омолоджує, — додала королева Ельфіра. — До речі, покажіть, якою молодою і гарною Ви можете бути, — раптом попросила вона.

        — Слухаюся, Ваша Чарівна Величність! — відповіла фея Вікторія, і, на очах здивованих глядачів, її зморшки повільно розгладились,а щоки зарум’янилися.
За хвилину перед Ельфірою стояла дівчинка років дванадцяти з білим бантом на голові. Це була синьоочка з Галявини Фей.

       Як і колись біля багаття, вона свиснула, і біля її ніг приземлилося добродушне біле створіння з великою головою й довгими вухами.

       — Познайомтеся, — сказала синьоочка, — мій помічник, дракончик Льончик.

       Дракон присів у незграбному реверансі і, на знак вітання, помахав хвостом.

       — Де чарівні монетки? — знову запхикала  Світланка.

       — Дійсно, ми забули про жетони ввічливості, — нагадав казкар.

       — А от і не забули, — відповіла фея Вікторія, — подивіться!

       Глянувши вгору, всі побачили сріблясту ракету, що підлітала.

       — Їй же нікуди сідати,— сполошилися діти.

       — Чому нікуди? – всміхнулася синьоочка. — Дивіться!

       На радість дітвори, на їхній галявині знову з'явилася чарівна карусель, куди ракета благополучно й приземлилася.

       — Ура! — закричали малюки. Але карусельні фігурки стояли нерухомо, і діти захвилювалися.

       — Вони що, більше не чарівні? — запитала Оленка.

       — Як не чарівні? – здивувалася Вікторія. — Дійсно, я забула вдихнути в них життя, — погодилася вона й змахнула маленькою чарівною паличкою.

       Відразу заграла весела музика, і фігурки заворушилися.

       — Іго-го! — заіржала конячка, потрушуючи гривою. — А хто мене буде заплітати?

       — Цур, я! — вигукнула Таня й поспішила виконувати нову добру справу.

       — Іа-іа, — затяг ослик свою пісню, — я так давно не ласував кульбабами. Хто мене сьогодні пригощатиме?

       — Я... я...— підхопилися хлопчаки й, обганяючи один одного, кинулися до жовтіючої неподалік галявини.

       Лише вічно незадоволений верблюд залишився вірний самому собі.
— Знову мене без колючок залишили, — пробурчав він роздратовано.

       — Ні... Ми зараз... Ми намалюємо найкращі колючки на світі, — вигукнули малята, дістаючи крейду та кольорові олівці.

       У ракеті із брязкотом відсунувся люк, і показалася квадратна голова з антеною на маківці. Це був Робик.

       — Але ап! — вигукнув Робик і, покинувши кабіну, незграбно покрокував до Вікторії. Його очі блимали зеленими вогниками, а руки міцно стискали рожевий мішечок. Антена на маківці повільно оберталася.

       Ступивши кілька кроків, робот зупинився, здивовано поглядаючи перед собою.
— Де Велика Зіка? — запитав він, звертаючись до всіх одразу. Його очі спалахнули тривожним червоним світлом.

       — Я тут, — відповіла синьоочка, знову набираючи вигляду бабусі в синій сукні та яскраво-червоному фартусі.

       Робот заспокоївся. Обертання антени припинилось,а червоний колір очей змінився спокійним зеленуватим мерехтінням.
— Добра й мудра! — вимовив він, приклавши до лоню до грудей. — Кому накажете вручити чарівні жетони?

       Фея Вікторія уважно подивилася на всі боки і Чулю, яка стояла під деревом, поманила пальцем.
— Що ж, іди, займай місце. Оцінюватимеш вчинки малят і видаватимеш жетони ввічливості. Згодна? – запитала бабуся.

       — Це Ви мені? —здивувалася Чуля. — Мені? Ви мені пробачили?

       — Так ти ж не хотіла поганого, — відповіла чарівниця.

       — Звичайно, не хотіла, — зраділа дівчинка. — Я виправлюсь. Я здійсню сто тисяч мільйонів добрих вчинків і буду кращою «видавальницею» жетонів.

       Сказавши це, Чуля схопила рожевий мішечок і чимдуж кинулася до заповітного віконця.

       — А я знову обертатиму карусель, — сказав кіт Маркіз, займаючи своє місце. Він хвацько зсунув набік капелюха з пір’їною, підкрутив вуса й голосно фиркнув:
— Фр-р-р! Мур-р-няв!

       Карусель повільно закрутилася.

       — А я? — турбувався дракончик Льончик. — Велика Зіко! Ким буду я?

       — Великої Зіки більше не існує, — нагадав казкар.

       — Нашої дружби, що, теж не існує? — запитав дракончик тремтячим голосом.

       — Ваша Чарівна Величосте! — звернулася фея Вікторія до королеви Ельфіри. — Скажіть, феям дозволяється із драконами дружити?

       — З такими славними, як Льончик, — дозволяється, — заспокоїла її Ельфіра.
 
       — Це добре, — зрадів Льончик, —я буду, як і раніше, служити драконом, а улюблену господиню називатиму не Велика Зіка, а Велика Фея.

       — Ти помиляєшся, — сказала Вікторія, — Велика Фея сидить на троні. Це королева фей. І так варто звертатися тільки до неї.

       — А тепер я повинна зробити важливе повідомлення, — сказала королева фей, підводячись із крісла. Від хвилювання її руки трохи тремтіли.
       — Верховна Рада фей вважає, що Заслужена фея Вікторія гідна посісти місце королеви фей, — сказала Велика Ельфіра, полегшено зітхнувши. — А мені, пробачте, давно настав час піти на відпочинок.

       — Мене? На трон? Королевою фей? — вигукнула вражена Вікторія. — Вони помилились. Я негідна цього звання.

       — Я з ними згодна, — додала стара королева і, знімаючи з голови корону, тричі ляснула в долоні.

       Ельфи, що підлетіли, дбайливо взяли з її рук сяючу корону і, під звуки чудової музики, урочисто наділи на голову феї Вікторії.

       — Я вважаю, що підібрала собі гідну заміну й поступаюся троном Вікторії – новій королеві фей, — вела далі королева Ельфіра. — Я впевнена, що справу захисту дітей передаю в надійні руки. Хай живе Вікторія — королева фей!

       — Ура! — закричали всі, що зібралися. — Хай живуть добрі справи, зникне зло й восторжествує справедливість на землі!




       Далі буде:http://www.proza.ru/2014/10/22/285