Околонаучные истории

* * *
- Евріка! – закричав Архімед, сідаючи у ванну, до вінців наповнену водою.
- Віддай, це моє, це я загубила – тут же у дверях з’явилася Архімедиха зі скалкою у руках.
- Пироги робить – подумав Архімед. - Краще не сперечатися.
- Та на вже, на – тицьнув дружині золоту монетку, знайдену на підлозі ванної.
- Хай йому грець і чого було не промовчати. Стало би на гетерочку із чарочкою і до чарочки, а так знову ті прісні пироги…

* * *
- Тату, тату! – мало не підскакував з радощів Миколка , вказуючи рукою на дзиґу:
- Дивися, вона крутиться.
- Ач, дурний, найшов з чого радіти – подумав старий Коперник, а вголос мовив:
- Все у цьому світі, синку, крутиться, навіть земля, як тато трохи перебере того зілля, що у шинку навпроти продається.
- Земля крутиться – закарбувалося у голові малого. - І чого б то?

* * *
- Бум! – яблуко смачно вдарилося об голову і покотилося у траву.
- Ач, падає – подумав Ньютон, кусаючи соковитий плід.
- Бум, бум, бум! – три яблука по черзі познайомилися із лисиною Ісаака.
- Ну досі, ти як маленька – Ньютон задер догори голову. На гілці яблуні сиділа і гойдала ногами молода коханка, його втіха і розрада після заповнених науковими пошуками трудових буднів. – Один вихідний за стільки днів, а ти не даєш спокійно під деревом посидіти. А чи ти знаєш, що яблуня – то дерево пізнання. Так в Біблії написано. Отож не розкидайся його плодами даремно.
- А я буду – капризно стулила вуста молода панянка, зриваючи чергове яблуко. – День такий чудовий, а ти сидиш, як пень, з місця не рушиш.
- Ач, яка упертюха – Ісаак встав і почовгав геть. – І що з нею зробиш? Тяжію я до неї, як не як, фізика плоті.

* * *
- Альбертику, принеси мамі парасольку. Здається, дощ починається.
- Принеси, віднеси, і так цілий день. А коли уроки робити? І так неуком у школі вважають – Альберт був уже у тому віці, коли намагання старшими командувати ним викликало у нього активний спротив. От якби то його Елізабет попросила, він би і хвильки не згаяв. Та рудоволоса дівчинка із смарагдовими очима зводила його з розуму. Навіть гра на скрипці не приносила йому стільки задоволення, як підглядання крізь парканову щілинку за тією непосидючою бестією.
- Я би їй відразу приніс, а потім відніс і знову приніс. Хіба мені важко? – думав підліток Ейнштейн, несучи громіздку, але відносно не важку мамину парасольку.

22.10.2014