Зима тянулась скучно и уныло

====================Перевод стихотворения, с рифмовкой терцинами - "...Так прожила я цiлу довгу зиму..."

                Для конкурса ТМ "Гуси-лебеди" Бюро переводов 7
                Леся Украинка  http://www.stihi.ru/2014/10/12/9230

                Зима тянулась скучно и уныло.
                Весна настала, иль зима затихла-
                Особенным ни чем  не проявились.

                Мой час плывёт себе так тихо-тихо,
                Как по ручью плывёт листок сухой.
                Жива пока... о том без передыху

                Диктует сердце часто и с тоской,
                Пронзая болью режущей под стать,
                Что жизнь идёт обычной чередой.

                Стены четыре ограждают пядь, 
                Где мир вокруг поуже коридора.
                Там за окном, другой мир - не объять,

                Я слышу как ведёт он разговоры;
                Шумит - гудя, телегами гремит,
                Под паровозный грохот песней хора,

                Трамвайными звонками дребезжит,
                Людские голоса там - обертоном.
                Фон - тремоло в мелодии дрожит.

                То басом, то как будто баритоном,
                Невидимо, навязчиво - надсадно!
                Я, вижу тОполя раскидистую крону,

                С резьбой ворота городского сада;
                Сквозь ветви часто звёздочки отсветы,
                С окошко - неба, сквозь узорчатость оклада..
               
                Сейчас я вижу, что весна в расцвете -
                О том щебечут соловьи в руладах.
                Шумливою листвой играет ветер -

                Упрятали они звезду  -  отраду.
                Тогда я знала, что была зима -
                Снежинок круговерть привычна взгляду,

                Да серебрилась на узорах бахрома -
                Таким, по признакам, замечен был сезон.
                Так жалко мне... как жалостно, весьма..,

                И разве не сродни, весне сей в унисон,
                Любовь и молодость мне виделась в другом,
                И том, чем красен век - убожества фасон?
                Конечно было всё, но только за окном.

                ==================================
Оригинальный текст:
   
Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала, 
Для мене все однакова пора. 
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне життя… якби часами сердце
Живим жалем і болем не проймалось,
Не знала б я, чи справді я живу,
Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно оточили
Мене навколо: се ж увесь мій світ.
Там, за вікном, я чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде свою розмову.
І туркіт повозів, і людські голоси,
Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
Зливаються в одну тремтячу ноту,
Мов тремоло великої оркестри.
І день і ніч гуде ота музика.
Який шумливий світ там за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду,
Крізь неї часом зіронька світила.
Ще видко неба стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що весна надворі,
Бо соловейки здалека щебечуть,
Лунає гомін листя молодого,
І крізь тополю вже зорі не видко.
Раніш я знала, що була зима,
Бо миготіли за вікном сніжинки
Та срібні візерунки на шибках.
Оце мені уся пори признака…
І жаль мені, і думаю я з жалю:
Та чи не так, як от тепер весну,
Я бачила кохання, й молодощі,
І все, чим красен людський вік убогий?
Те все було, та тільки за вікном.

25.04.1897
==================================