Мої губи пахнуть помадою з ароматом малини,
а руки - абрикосовим кремом,
і коли я пишу ці строки -
я пишу їх квапливо і необережно.
За вікном дощ,
в голові нестерпний біль,
подумки - десь у Львові,
але ніколи - поруч з тобою.
Адже коли я пишу ці строки,
ти навіть не думаєш про мене,
і не переживаєш.
Кохати тебе безкінечно складно,
та, напевно, і не потрібно,
коли почуттям нехтують,
а ніжність і тепло сприймають як належне,
не віддаючи нічого взамін.
Не хочеться ані перфомансів,
ані балету, ані кави
з веселковою пінкою.
Хочеться бути поруч,
зрушити всі стіни і перестати
одягати маски.
Ти - моє кавове божевілля,
моя радість та прикра осіння печаль,
моя лірика та вечірній мінор,
ментолові ранки і тонкий дим сигарет.
25.10.14
кавове божевiлля
© Copyright: Власенко Наталия, 2014
Свидетельство о публикации №214110200018
Свидетельство о публикации №214110200018
Рецензии