Якось так...

Мабуть, ніхто і ніколи не дізнається, що насправді твориться у мене в душі.. Та й скоріш за все є мало людей, кого це взагалі цікавить чи хоч якось обходить!
Чи важко усвідомлювати , що на світі зовсім мало людей, які хвилюються за тебе? Зовсім ні! Не важко... Але лише до тієї пори поки ці всі люди поруч з тобою. І ти безпосередньо відчуваєш їх тепло і турботу. Тобі є кому розповісти про свої проблеми, є з ким від душі посміятися... Є до кого подзвонити серед ночі і розповісти все, що хвилює душу! А коли ця людина раптово зникає... Ну не те, щоб прямо буз сліду... Ні! Просто її стає набагато менше у твоєму житті. Можливо, її закрутили власні проблеми... І вже немає достатньо часу та й можливості аби так само бути з тобою!
Саме в такі моменти і приходить розуміння того, на скільки ця людина була дорогою . І її так не вистачає...Бракує її підтримки. Не вистачає навіть такого рідного, але вже такого далекого голосу....

Тож мораль досить проста: Цінуйте те, що маєте! Насолоджуйтеся кожним днем з рідними людьми! Бо іноді дуже важко усвідомити, що вже ніколи не буде так як було...